вислід

ВИ́СЛІД, у, ч.

1. Те саме, що результа́т.

Він спинився на мить, перед тим як сказати, що за щасливий вислід у такому задавненому випадку ручитися не можна, але Лизавета Миколаївна поспішно доказала замість нього сама: – Все в Божій волі... Я розумію (Б. Антоненко-Давидович);

Паніка лише вставала маривом [маревом], як неминучість, як невідкличний вислід уже пороблених – не ними – ріжних дурниць і непоправних помилок (І. Багряний);

Замість робитися майстрами часу, ми стали його бранцями. У висліді живемо в стані якихось перманентних почуттєвих викиднів: ані любити близьких нема коли, ані дорогих небіжчиків оплакати, – зате дедалі, то більше оплакуємо власну безмежну самотність (О. Забужко).

2. заст. Те саме, що дослі́дження.

На наш погляд, праця д. Огоновського є здобутком широкого вивчення джерел, докладних вислідів народної поезії і давніх книжних літературних пам'ятників (І. Нечуй-Левицький);

Я не називаю ці “видання”, щоб не надавати їм своєрідної реклами .. Та й рівень сих вислідів постнульовий (Б. Олійник).