висмоктувати

ВИСМО́КТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СМОКТАТИ, кчу, кчеш, док.

1. кого, що. Смокчучи, ссучи, витягати із кого-, чого-небудь рідину, рідку масу, вологу і т. ін., вбираючи її в себе; висисати.

Була у королівни діонея – квітка, що ловила і висмоктувала метеликів і мух, що сідали на її листячко (Грицько Григоренко);

Я .. висмоктував мед з тютюнових квітів і з квітів гарбузових, що росли попід тином (О. Довженко);

Прокіп Кіндратович .. спокійно сьорбав коньяк, ретельно висмоктував сік із тоненької скибочки лимона (М. Руденко);

Малий відігрівав у роті промерзлу ягоду, а потім висмоктував її пресолодку запашну м'якоть (Ю. Логвин);

Бджоли мають довгий хоботок, яким вони висмоктують нектар рослин (із журн.);

Вони поїли все дощенту, висмоктали кісточки, висьорбали юшку (М. Коцюбинський);

// Вбирати, забирати що-небудь (перев. воду, вологу).

Ґрунт попід цитрусами затвердів та спресувався, висмоктали деревця з-під себе всю вологу (О. Гончар);

// розм. Повільно випивати.

Довго держав він чарку коло рота, висмоктував останню крапельку (І. Нечуй-Левицький);

Висмоктавши всю воду, одкинув [прибулий] голову на шинелю, замружив очі і полегшено зітхнув (М. Сиротюк).

2. з кого – чого, перен. Забирати, віднімати все або більшу частину, позбавляти кого-, що-небудь чогось.

Сонячне проміння, пронизуючи все тіло, висмоктує з нього недуги. Легко дихається, легко думається (М. Сиротюк);

Між кріпаками теж ішли свої суди та пересуди .. Нащо ці два роки? Щоб останнє висмоктати з нас, щоб наглумитися над нами наостанок? (Панас Мирний);

– Висмокчуть вони [суди] з нас останній гріш і старцями по світу пустять, – зітхає Морозенко (М. Стельмах).