висповідати

ВИ́СПОВІДАТИ, аю, аєш, док., кого, що.

1. рел.-церк. Вислухати на сповіді покаяння кого-небудь у гріхах і відпустити їх або накласти єпитимію.

Ксьондзи висповідали загалом військо. Король сказав до війська промову (І. Нечуй-Левицький);

Батько все бурчали, що нема попа тебе висповідати, може, кажуть, полегшало б, бо в тебе гріхів, мабуть!.. (І. Багряний);

Тюремна адміністрація ще раніше запросила його [священика] висповідати й запричастити засуджених до розстрілу (С. Скляренко);

– Висповідайте мене і причастіть, отче преподобний! (І. Чендей).

2. перен. Гостро вказати на хиби в поведінці, діях; вилаяти.

– Гарне дівча, не взяв би його кат, – думав козак, не рухаючися з місця, – далебі гарне... І те гарно навіть, що сміливо одшила мене, та ще й висповідала (С. Черкасенко);

Коли сьогодні прибігла до нього Ганна Щербина й підняла ґвалт.., – він добре її висповідав (М. Руденко);

Він весь час палав гнівом, ладен був хоч будь-кого вибатькувати, висповідати – за легковажність, недогляд і ще за безліч .. гріхів (М. Олійник).