виструнчуватися

ВИСТРУ́НЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВИ́СТРУНЧИТИСЯ, чуся, чишся, док.

1. Випрямлятися, ставати дуже прямо, струнко.

Лейтенант виструнчувався, скільки мав сили. Здавалося, що його хребет от-от переломиться (С. Скляренко);

– Авраменко! – Я! – виструнчується селюк у смугастому піджаці [піджаку] (Є. Доломан);

Якименко говорив таким змужнілим командирським голосом, що Гороха навіть не помітив, як виструнчився (В. Поліщук);

Лукію наче кольнуло щось. Виструнчилася, заніміла. Очі з тривогою вп'ялися в гостя (О. Донченко);

// Ставати струнким.

[Пан Стась:] Ви гляньте, як наш дядя зразу розгулявся! Одмолодів, виструнчився, прямо не впізнаєш. Що то – волю почув! (С. Васильченко).

2. перен. Розміщуватися рівно, прямо, спрямовуючись угору (перев. про рослини).

Вона йшла, як завжди, алеєю молодих осокорів, що виструнчилися вздовж тихого завулка (С. Журахович);

Хліба, змиті дощем, яскраво зеленіли. Понад самим кюветом виструнчились гінкі стебла, однакові, незліченні, як солдати (О. Гончар);

Уздовж залiзничного полотна виструнчився предковiчний лiс (Р. Андріяшик).