вихованість

ВИ́ХОВАНІСТЬ, ності, ж.

Властивість за знач. ви́хований 2; уміння добре поводити себе в товаристві, володіти своїми почуттями, емоціями.

Почувалася в його [Самійленка] поводженню вихованість і душевна лагідність (Л. Старицька-Черняхівська);

– Дякую, дякую за цей вечір, – розчулено мовила Тетяна Петрівна, дуже задоволена з такої чемності й вихованості сина (О. Іваненко);

– Я відзначаю природність, відсутність фальші у вашому поводженні. Ніякої манірності, вихованість, але не криклива (О. Гончар);

Чорний гнів піднімався з дна серця, одначе мали силу вихованість, шляхетність, проте, врешті, терпець йому [Виговському] увірвався: – Вам, бачу, треба такий гетьман, якого б можна водити за чуба (Ю. Мушкетик).