вказівник

ВКАЗІВНИ́К (УКАЗІВНИ́К), а́, ч.

1. Напис або спеціальний знак, який указує на що-небудь.

Мчимо в шаленім леті, а вздовж усіх шляхів ні назв на всій планеті, ані вказівників (Д. Білоус);

Рибам поклонялися, їх витісували з каменю й ставили понад морем, ніби вказівники для спрямування вітрів, які мали приганяти до острова косяки риб живих (П. Загребельний);

Зліва почалося наметове містечко: посипані свіжим піском доріжки, характерні навіси для відпочинку, щити з написами. Промайнув указівник: “Господарство Швецова” (А. Михайленко);

Жодного вказівника Рибалка не знайшов, та йому охоче пояснили дорогу (А. Кокотюха);

Світловий вказівник належить до ефективних засобів представлення реклами (з навч. літ.);

Житлові будинки, підприємства, установи та інші об'єкти мають бути забезпечені адресними вказівниками (назва вулиці, номер будинку), встановленими на фасадах будівель або інших видних місцях і освітлюваними у темний час доби (з мови документів).

2. Довідник у формі книги або списку додатків до неї; покажчик, індекс, каталог і т. ін.

Бібліографічний вказівник містить 186 джерел (з наук. літ.);

В Українському католицькому університеті у Львові відбулася презентація видання першого в Україні вказівника до Біблії “Повна Симфонія до Святого Письма Старого та Нового Завіту” (з газ.);

Вказівник власних назв.

3. Загальна назва приладів для вимірювання та позначення швидкості, сили, висоти і т. ін.; індикатор.

Панель приладів в автомобілі об'єднує три вказівники – тахометр, спідометр і вказівник рівня палива – в одному блоці з червоним підсвічуванням (із журн.);

Вказівник на шкалі.

4. інформ. Змінна, значенням якої є адреса іншої змінної.

Вказівник на функцію містить її адресу в сегменті коду (з навч. літ.);

Вказівник доступу до файлу.

5. розм., рідко. Те саме, що вказі́вка¹.

Лікарка водить вказівником по таблиці й запитує дитину, чи та розрізняє літери (з газ.).