вкупці

ВКУ́ПЦІ (УКУ́ПЦІ), присл.

Пестл. до вку́пі.

Мрія полине із думкою вкупці. Геть у далекі світа [світи] (Леся Українка);

[Косяк:] Дам я вам кімнатку, а там і хатину збудуєте в саду .. Та й заживемо в мирі та злагоді, всі вкупці, родичі... (М. Зарудний);

Плачемо й сміємося – щасливі, Що зібрались вкупці хоч на день, Ми немовби маримо, лишень У якомусь дивному пориві (І. Гнатюк);

Козаче, козаче, ти ж бачиш, я плачу, Що тебе не побачу. Козаче, соболю, візьми мене із собою, Хочу вкупці з тобою (з народної пісні);

[Роман (один):] .. От любимось з Мотрею, а через хазяйство нема часу і побалакать, поспівать любенько вкупці. Тепер ми вже й заручені, а волі нема (І. Карпенко-Карий).