1. Словник української мови у 20 томах

власний

ВЛА́СНИЙ, а, е.

1. Належний кому-, чому-небудь за правом власності.

– Велике діло, паничу, власна хата, – казав він, походжаючи по світлиці (О. Стороженко);

Вони йшли по власній землі, але ніби зовсім того й не знали чи не хотіли знати (І. Багряний);

Він посвідки приніс, що відбув Сибір: все відробив. Йому дозволено тут жити – на власній садибі (В. Барка);

Ми із знайомим вирішили організувати, як тепер заведено говорити, власний бізнес (з газ.);

// З яким хтось пов'язаний за походженням або народженням; в якому виріс, працює хто-небудь; рідний (у 4 знач.).

Тільки український робітник і селянин має одиноке право управляти своєю власною країною (В. Винниченко);

В дурний океан іде корабель з тобою, що втік від своїх земель. Чи власна земля – холодна й німа? (О. Влизько);

Не могла допустити [Таїса Юріївна], щоб у групі всілякі флірти почалися, все ж таки закордон, а не власна земля, і оточення на курорті в основному із капкраїн (В. Дрозд);

Із землею в Україні пов'язувались успіхи й негаразди, важка хліборобська праця й найтяжчі злочини. Праця на власній землі вважалась вершиною людського щастя (з наук. літ.).

2. Який стосується окремої особи; свій, особистий.

Зненацька кинулась їй в очі її власна постать, відбита в свічаді (Леся Українка);

Розкажу я вам, братця, про випадок з власної практики (Остап Вишня);

З власного досвіду хлопець знав: якщо мама мовчить, значить, вона сердиться (Б. Антоненко-Давидович);

Слухайте власну кров, бо кров – це держава. Шануйте кожну травинку, адже трава – це нація, це надія (Ю. Андрухович);

Втрата рідної мови дітьми сприймалася як непоправна шкода своєму власному єству, бо позбавляла можливості етнічно ототожнювати себе з нащадками (з наук. літ.);

Житлом В. Заболотному слугувала неопалювана комірка. Жилося сутужно, на власні приробітки (із журн.).

3. спец. Властивий тільки кому-, чому-небудь; узятий безвідносно до чогось іншого.

Бачимо ми раз у раз, як, додолу спадаючи, речі, Маючи власну вагу, можуть рухатись тільки-но просто (М. Зеров).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. власний — (який стосується окремої особи) особистий, (про власність) приватний//свій. Словник синонімів Полюги
  2. власний — 1. Чи тотожні прикметники власний, особистий, особовий? Тотожними їх назвати не можна. Як наголошується в посібнику “Культура мови на щодень”, значення цих лексем часто плутають, утворюючи неправильні словосполучення. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  3. власний — вла́сний прикметник Орфографічний словник української мови
  4. власний — Свій, особистий; ОК. буквальний, справжній; (- вагу) питомий, питоменний. Словник синонімів Караванського
  5. власний — [власнией] м. (на) -сному/-с(‘)н'ім, мн. -с(‘)н'і Орфоепічний словник української мови
  6. власний — -а, -е. 1》 Належний кому-, чому-небудь за правом власності. 2》 Свій, особистий. 3》 Буквальний, справжній. 4》 спец. Властивий тільки кому-, чому-небудь; узятий безвідносно до чогось іншого. Власна вартість. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. власний — вла́сний: ◊ Вла́сна стрі́ха іст. невелика дільниця міста в районі частини вулиці Панаса Мирного: Звідси на Новий Львів веде вул. Панаса Мирного, вздовж якої збудовано у 1920-х колонію вілл для урядовців під назвою “Власна стріха”. Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. власний — боя́тися своє́ї (вла́сної) ті́ні. Дуже боятися; бути занадто боязким, лякливим. — Я, знаєте, тепер такий полохливий, що й тіні своєї боюся (М. Коцюбинський); Десятирічку погнали з усіма вчителями в Німеччину. Фразеологічний словник української мови
  9. власний — ВЛА́СНИЙ (належний за правом власності; безпосередньо стосовний окремої особи), ОСОБИ́СТИЙ, СВІЙ, ОСІ́БНИЙ рідко; ПРИВА́ТНИЙ (не державний, не суспільний). Просто не знає Гена свого щастя. Словник синонімів української мови
  10. власний — Вла́сний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. власний — ВЛА́СНИЙ, а, е. 1. Належний кому-, чому-небудь за правом власності. — Велике діло, паничу, власна хата, — казав він, походжаючи по світлиці (Стор., II, 1957, 275); І мчить у "Москвичі", У власному, шахтар (Бойко, Про 17 літ, 1958, 17). 2. Свій, особистий. Словник української мови в 11 томах
  12. власний — Власний, -а, -е Собственный, свой. Рудч. Ск. І. 169. Хоч не красне, але власне. Ном. № 9641. Не кожен писався власним прізвищем. К. ЧР. 13. рукою власною (підписався). Собственноручно (подписался). рукою власною. Руку приложилъ. Словник української мови Грінченка