власницький

ВЛА́СНИЦЬКИЙ, а, е.

1. Стос. до власника (у 2 знач.).

Сюди не доходили ідеали, з якими йшли народники на заслання і смерть. Вузькі власницькі інтереси глушили паростки навіть ліберального просвітительства (І. Пільгук);

– О, – насмішкувато скривився Сніженко, – виплила поганенька власницька закваска: “Аби мені було добре”. З такого “аби мені” знаєш, що виростає? (М. Стельмах);

Я вже не побуваю у власницькій шкурі. Судячи з усього, я витягнув якийсь набагато щасливіший білет (Ю. Андрухович);

Власницька любов виникає тоді, коли у дитинстві батьки не задовольняли потреби малюка у самостійності, ініціативі, не приймали його таким, який він є, суворо карали за неслухняність (з наук. літ.);

Власницька психологія.

2. Пов'язаний з приватною власністю.

Ви не можете накласти секвестр на цю місцевість, бо вона не належить мені... От уже сорок років, як на підставі моєї приватної угоди з місцевим населенням я відмовився від своїх власницьких прав і передав її в цілковите володіння цілій громаді міста Геліополя (Ю. Смолич);

Як тільки заспокоїлася воєнна буря, почали появлятися сини й онуки колишніх власників маєтків. Вони розшукували по архівах старі документи, які свідчили про їх власницькі права (з наук. літ.).