внученя
ВНУЧЕНЯ́ (ОНУЧЕНЯ́, рідко УНУЧЕНЯ́), ня́ти, с.
Пестл. до внуча́.
Дід стоїть проти ікони, Рядом біле внученя (П. Грабовський);
Сільських дітей не так і багато, зате на літо навалюється тьма-тьмуща київських онученят (А. Крижанівський);
На базарі зустріла Нілочку Шевчук. Вона вже няньчить онученя (І. Жиленко);
На моє запитання: “Що сталось?” – внученя почало вибачатись, а сльози градом текли з очей (з газ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- внученя — внученя́ іменник середнього роду, істота рідко Орфографічний словник української мови
- внученя — (онученя, унученя), -яти, с. Зменш.-пестл. до внуча. Великий тлумачний словник сучасної мови
- внученя — ВНУЧЕНЯ́ (ОНУЧЕНЯ́, рідко УНУЧЕНЯ́), я́ти, с. Зменш.-пестл. до внуча́. Дід стоїть проти ікони, Рядом біле внученя (Граб., І, 1959, 209). Словник української мови в 11 томах