вовк

ВОВК, а, ч.

1. Хижак родини собачих, звичайно сірої масті.

Він шукав Чайку, щоб сказати йому, що вовків уже не зацьковано ловцями; що їх уже ціла зграя й вони переможно вищирили свої вовчі зуби (Д. Бузько);

Треба вам знати, що звір, – коли його піднімуть і поженуть гончаки, – робить коло: і заєць, і лисиця, і вовк (Остап Вишня);

Десь на Дунаї чувся перестук весел, на далекiй косi стогнав-квилив якийсь птах, а в горах за станом iмператора вив вовк (С. Скляренко);

Вовки дуже шкідливі хижаки, бо знищують багато свійської худоби, особливо овець (з наук.-попул. літ.);

* У порівн. В тих циган такі страшні собаки, мов вовки (І. Нечуй-Левицький);

Вийшовши на берег, Максим струснувся, як вовк після купелі, й озирнувся назад (І. Багряний);

З тієї торбинки жив я, поки додому прибився. Ховавсь, як вовк (В. Барка).

2. перен. Про жорстоку підступну людину.

Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині хижі вовки (Біблія. Пер. І. Огієнка);

// Про сильну, мужню та досвідчену людину.

Родоначальник, вождь племені чи дружини міг називатися вовком або тим, хто має “голову (тіло) вовка” (з наук.-попул. літ.).

3. діал. Середня частина кавуна без зернят.

Скибки [кавуна] розпались, і зсередини випав червоний вовк (І. Нечуй-Левицький);

Сидиш собі десь за три кілометри на баштані в діда Салимона, уминаєш кавуна пресолодкого (я найдужче оту середину, отого червоного вовка в кавунові люблю) (В. Нестайко).

△ (1) Бджоляни́й вовк – риюча маленька з великою головою, з жовтим черевцем і чорними плямами оса, що живиться нектаром бджіл, убиваючи їх; філанг.

Бджоляний вовк убиває бджолу своїм жалом, встромлюючи його в грудний нервовий вузол (з наук.-попул. літ.);

(2) Черво́ний вовк – рід хижих ссавців родини собачих з єдиним видом – червоним вовком рудої масті.

Червоні вовки полюють вдень, іноді зграями до 10 особин; основним об'єктом харчування цих звірів є дикі копитні (з наук. літ.);

Червоний вовк занесений до Червоної книги (з наук.-попул. літ.).

◇ (3) Бода́й вовки́ тебе́ з'ї́ли <�Вовки́ б тебе́ з'ї́ли / ї́ли> – уживається для вираження обурення, незадоволення ким, чим-небудь (перев. худобою).

Він пожбурнув ціпком у корову, що паслася на межі. – А-а, ти, бісова худоба, бодай тебе вовки з'їли!.. А куди!.. (М. Коцюбинський);

Петро Іванович [на візку] запевняв, як він ізроду не блукав. Коли раптом – стоп! – Т-п-р-р!.. Вовки б тебе з'їли. Куди це ти нас завезла? У, гемонська!.. Я зазівався, а вона!.. Стій (О. Ковінька);

– Проклята шкура! – каже Петро, зскочивши з свого коня. – Вовки б тебе їли! Обійдусь я й без твоїх ніг! (П. Куліш);

Ви́ти (завива́ти) / зави́ти во́вком (зві́ром) див. ви́ти¹;

(4) Вовк в ове́чій шку́рі – лицемірна людина, яка під маскою доброзичливості приховує злі наміри.

[Юліан:] Ти [Кузьма] мусиш буть богобоязним, тихим і смирним, як ягня, щоб не довідавсь хто, що ми вовки в овечій шкурі (І. Карпенко-Карий);

(5) Вовк кишки́ догриза́є у кого – хто-небудь голодний, дуже хоче їсти.

Розбудимо Ніну, зготуємо .. якесь вариво, бо в мене вовк уже кишки догризає (М. Стельмах);

Впійма́ти (пійма́ти, вхопи́ти і т. ін.) во́вка за ву́хо (за ву́ха) див. упійма́ти;

[В пові́трі] па́хне / запа́хло сма́леним [во́вком] (сма́женим, гірчи́цею і т. ін.) див. па́хнути;

Дай Бо́же на́шому теля́ті во́вка з'ї́сти (пійма́ти)! див. дава́ти;

Диви́тися (позира́ти) / подиви́тися (гля́нути) во́вком див. диви́тися;

Жи́ти во́вком (вовка́ми) див. жи́ти;

За сім вовкі́в копи́ця сі́на показа́лася див. копи́ця;

З'ї́сти соба́ку (во́вка, му́ху) див. з'їда́ти;

(6) [І] вовк не пролі́зе, перев. зі словоспол. такий, що – надзвичайно густий.

Яри кругом, до самого Інгулу, терники такі, що й вовк не пролізе (О. Сизоненко);

(7) Морськи́й вовк – досвідчений моряк.

Нам головне – до моря добратися. А там на корабель юнгами влаштуємось, куди хоч попливемо, справжніми морськими вовками станемо (Ю. Збанацький);

Перед ним суворі екзаменатори, бувалі морські вовки, екзаменують тебе на далекі плавання (О. Гончар);

Не ба́чити сма́леного во́вка див. ба́чити;

Позира́ти во́вком (бі́сом, зи́зом і т. ін.) див. позира́ти;

Позича́ти / пози́чити оче́й у Сірка́ (Рябка́, во́вка і т. ін.) див. позича́ти;

Стрі́ляний (стари́й) горобе́ць (вовк) див. горобе́ць;

Хоч вовкі́в (соба́к, псів) гони́ (ганя́й) див. гна́ти;

Хоч во́вком вий (труби́) див. ви́ти¹;

(8) Хоч вовк траву́ їж – абсолютно байдуже, що буде.

– Кожен потихеньку якось перебереться на той бік – і добре! А після мене, мовляв, хоч вовк траву їж! (В. Малик);

– Чи вам тільки б рекорд узяти, а там хоч вовк траву їж? (Ю. Шовкопляс);

(9) Як (мов, ні́би і т. ін.) [голо́дні] вовки́ на вівцю́, зі сл. кинутися – дуже жадібно.

Кинулись парубки до того сала як вовки на вівцю, та давай закушувати (І. Нечуй-Левицький);

Паничі й панни кинулись на маринад як голодні вовки на вівцю, хоч їх Навроцька й не припрошувала (І. Нечуй-Левицький);

Як (мов, ні́би і т. ін.) за́гнаний звір (вовк) див. звір¹;

Як (мов, ні́би і т. ін.) цап (вовк) у (на) зо́рях див. цап¹.