1. Словник української мови у 20 томах

вовча

ВОВЧА́, а́ти, с.

Маля вовчиці.

Тулився він [Михайлик] до матері й недовірливо поблискував на ченців очима зацькованого вовчати (З. Тулуб);

Несіть сюди побільше хмизу, Підсмалимо оцих вовчат в кострищі (П. Воронько);

На мене дивляться його дітлахи – не сміють писнути. Ворота сміється й рече: – Ба яке затяте. Справдешнє тобі вовча. Але в мене присмирнієш (І. Білик);

Виє твоя вовчиця, Сіра, мов та землиця, Дітки твої – вовчата, Сірі усі, як мати (І. Жиленко);

* У порівн. В Маринки виявлялось щось уперто-завзяте й злісне, як у молодого вовчати, захопленого псами (В. Винниченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вовча — вовча́ іменник середнього роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. вовча — -ати, с. Маля вовчиці. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вовча — див. вовк Словник синонімів Вусика
  4. Вовча — Во́вча, -вчі, -вчею (а не Вовча́нськ); вовча́нський, -ка, -ке Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. вовча — ВОВЧА́, а́ти, с. Маля вовчиці. Тулився він [Михайлик] до матері й недовірливо поблискував на ченців очима зацькованого вовчати (Тулуб, Людолови, І, 1957, 312). Словник української мови в 11 томах
  6. вовча — Вовча́, -ча́ти с. Волченокъ. Рудч. Ск. І. 12L. Словник української мови Грінченка