возити

ВОЗИ́ТИ, вожу́, во́зиш, недок., кого, що.

1. Те саме, що везти́ 1, але з позначенням повторюваності, тривалості дії, що відбувається в різний час або в різних напрямках.

За те вони [пани] дрова возили, В болотах очерет косили, Носили в пекло на підпал (І. Котляревський);

Величезний, незграбний віз, що допiру возив борошно, зупинявся несподiвано перед парадним ходом (Б. Антоненко-Давидович);

Трамвай уже бігав по проспекту, але воду ще возили з Дніпра в діжках (В. Домонтович);

Шановний друже, я кожного дня вожу в таксі сотні людей (О. Бердник);

Однієї з весен справді почалася будова, дерево, камінь і метал возили до підніжжя спеціально збудованим і пущеним від колії через ліс залізничним відгалуженням (Ю. Андрухович).

2. Волочити, тягати що-небудь.

Любиш їздить – люби й саночки возить! (Номис);

Лаврін .. прив'язував до нитки заячий хвостик і возив його по долівці, забавляючись хижими стрибками кота (О. Донченко).

◇ (1) Вози́ти / повози́ти попа́ в ре́шеті, заст. – говорити неправду, брехати під час сповіді.

Надокучило мені каляться з нечистою силою... та до того ще й така думка: чи не доведеться мені за цю пекельну кумпанію [компанію] возить попа в решеті? (Марко Вовчок);

(2) Постоло́м добро́ во́зять (но́сять), заст., жарт. – уживається як традиційний вираз про благополучний, щасливий кінець казки.

Оце ж і вся [казка], – живуть, і хліб жують, і постолом добро возять (Сл. Гр.);

(3) Хоч во́зом вози́ чого – дуже багато.

Яблук у цьому році хоч возом вози (з газ.).