волаючий

ВОЛА́ЮЧИЙ, а, е.

1. Який волає, голосно кричить.

Була вже пізня ніч, коли вони почули з темряви моря чийсь голос, волаючий, зірваний, захриплий від крику: – Ей, люди, люди! На поміч! (О. Гончар);

* Образно. Здалека чути було гомін численного натовпу, тупіт коней, іржання, стукіт і тривожні, волаючі звуки надтріснутого дзвона, що сповіщав про якесь нещастя (М. Старицький);

У перемозі пульсує кров, пролита за Україну протягом нашої історії, торжествує волаюча правда наших геніїв (Д. Павличко).

2. перен. Який звертається до кого-, чого-небудь, кличе когось, щось.

Виразна тінь біди і скорботи перебігла лицем Станіслава після випитого .. Я зрозумів, що причина була в нагадуванні йому про волаючі до неба гріхи (Ю. Андрухович).

3. перен. З яким не можна миритися; неприпустимий.

Тільки на пізнішій стадії приватизації, і це відкрито визнається урядами, у деяких найбільш волаючих випадках вживалися належні заходи (з наук. літ.);

Газета “День” публікувала інформацію про волаючі факти корупції, беззаконня й самодурства місцевих чиновників (з газ.).