волаючий

го́лос (глас) вола́ючого (вопію́щого) в пусте́лі (в пусти́ні), книжн. Даремні думки, поклики, що залишаються без відповіді, без уваги. Усього два десятиліття тому голоси прихильників еруптивних (вулканічних) процесів на планетах були, так би мовити, голосом волаючого в пустелі (З журналу); Я в розпачі кричу: “Свисток, усе царство за свисток!” .. Але і цей мій розпачливий поклик зостається гласом вопіющого в пустелі… (І. Драч); — Вночі ворота Лаври не гостинні, даремно тут і возвишати глас. Глас вопіющого в пустині, напевно, був чутніший, як у нас (Л. Костенко).