воно

ВОНО́, його́ (з прийм. до ньо́го, від ньо́го і т. ін.), займ. особ. 3 ос. одн., с.

1. Уживається на позначення предмета мовлення, вираженого іменником середнього роду однини в попередньому реченні або після цього займенника.

От .. одважилось [щеня] вхопить Шматок м'ясця, щоб не кортіло. Лев бачить, що воно зробило, Та змилосердився – мовчить (Л. Глібов);

Хай щастя, друже, не найшов ти, – Але нащо тужить за ним? (М. Рильський);

Обличчя його було землисто-сіре, зосталось таким навіть після того, як він витер з нього пилюку (О. Гончар);

// У сполуч. із займ. саме (див. сам) виділяє певний предмет мовлення з ряду йому подібних.

– Зараз я взагалі не можу про людство думати. Нехай воно саме подумає, дивлячись на мене (О. Довженко);

В тій книженції словом “нефрит” і не пахло, але було інше, про що сусідка стовідсотково запевняла, що то воно саме і є, бо теж про нирки згадувало (Ю. Винничук);

Чоловік дивився на довгу, через усю спину, рану звірятка і думав, чим би його біді зарадити. Наче й не воно врятувало його від сутички із чорною смертю. Але все ж саме воно відігнало від скелі змію (Ю. Логвин);

// У сполуч. з часткою ось (от) набуває вказівного характеру.

– Питаєш, як живу? Дивися сама. От воно, моє життя бурлацьке, все перед тобою, мов на тарілці виставлене (М. Сиротюк);

– Торік, може, знаєш, нашим шляхом на Польщу відступало військо Пілсудського. От воно, утікаючи, й покинуло підбитий автомобіль (М. Стельмах);

Коли йдеться про удачу, талан – тоді цей жереб не витягнеш і з десяти, а лихо – ось воно, ти вихопиш його із заплющеними очима, маючи один шанс із мільйона (В. Шкляр).

2. тільки род. в. Уживається у значенні присвійного займенника.

Крізь дах припікало сонце. Промені його стояли купою стовпів із смороду й диму (Ю. Яновський);

Від спеки місто важко дише, й чоло його шорстке й червоне під віялом нічної тиші поволі стигне і холоне (Б.-І. Антонич).

3. розм. Уживається у значенні вказівного займенника це.

[Лікар:] А знаєте, Олімпіадо Іванівно, як дивлюсь я на оті книжки, то здається.., на їх місце стане тоненький збірник творів Ореста Михайловича Груїча. Воно і для полиці і для дівочого серця легше буде (Леся Українка);

То [пластинки] був найдорожчий Оленчин скарб, який вона збирала протягом довгих років, уриваючи з кожної стипендії якусь частку грошей. А тепер воно як знахідка (В. Кучер).

4. розм. Уживається у значенні займенників він, вона з відтінком пестливості або зневажливості.

Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ще таке молоде та дурне (Сл. Гр.);

Або, може, вже такою Воно [княжна] й уродилось? Або, може, молодеє Чи не полюбило Кого-небудь? (Т. Шевченко).

5. розм. Уживається у значенні підсилювальної частки.

[Чоловік:] Воно ж тепер і копати важко (І. Микитенко);

І що воно за дитина, ніяк не заплаче! (К. Гордієнко);

Власне, і Товариство їхнє було .. всім доступне, з промовами та писаниною!.. Воно й не диво, що хтось доніс... (Валерій Шевчук).

На що це (то) [воно́] схо́же (рідше похо́же)?! див. схо́жий¹.

◇ Задави́сь ти! <�Хай воно́ зада́виться!> див. зада́влюватися;

(1) Куди́ воно́ йде́ться – як буде.

Ось і тепер учуває у своєму серці якусь тиху тугу. Вона знає, куди се воно йдеться, до чого доведе... (Панас Мирний);

А з неділі в Князівці ярмарок... Якщо й отут, на велелюдді, не дізнатись, не розторопати, що воно діється та куди воно йдеться, то вже де ж тоді! (А. Головко);

Неха́й (хай) він (вона́, воно́ і т. ін.) [собі́] тя́миться <�Неха́й (хай) йому́ (їй, їм) тя́миться> <�Неха́й (хай) ти тя́мишся> <�Неха́й (хай) ви тя́митесь> див. тя́митися;

(2) Он (ось) [воно́] як (розм. я́кечки) – уживається для вираження подиву, захоплення або іронічного ставлення до чого-небудь.

– Он воно як! Це дивне діло! Признаться, де вже я не був – Такого діла я не чув (Л. Глібов);

– Ніякого наказу .. я не одержував .. – Ах, он як! Розумію. До речі, в штабі це також передбачали (О. Довженко);

Чоловік роззявив від подиву рота і стояв так кілька секунд, потім .. блаженно закректав і .. сказав Дорошеві: – Ось воно якечки (Григорій Тютюнник);

– Он як! – похопився редактор, нашорошивши вуха (О. Бердник);

(3) Он (от, ось) воно́ що! – уживається для вираження сильного здивування з якого-небудь приводу, захоплення чимось або здогаду про що-небудь.

– Еге, так от воно що! Тут догадався дід, що чортяка та закохався у відьму (М. Старицький);

Ось воно що! Недавно була корчма, а тепер школа (М. Коцюбинський);

Ах, он воно що, значить, її веселі, язикаті сусідки вважають за потрібне піклуватися про неї? Вже, мабуть, добре почесали язики і в кімнатах гуртожитку, і на фабриці (В. Собко);

(4) Ото́ж-то (ото́ж-бо, то ж то, то́ж-бо) й воно́ (є) – уживається для вираження підтвердження або наголошення на очевидності, істинності чогось перев. з відтінком повчальності, докору і т. ін.

[Пастух:] Що дешевше, лід чи кришталь? [Служебка:] Та відомо, що лід. [Пастух:] Отож-то й є! (Леся Українка);

Курлов свердлив його таким божевільно спокійним поглядом, що Уповайченков не витримав і нахилив голову. – Отож-бо й воно, – задоволено прошипів полковник (Л. Первомайський);

То ж то й воно, що душа в тебе молода та гаряча і довірлива до всього... Оберігай її, Маковею, не звихни ніде!.. (О. Гончар);

– Тож-бо й воно, що відступати – це ще не значить програти сутичку чи баталію... (Є. Доломан);

Що [воно́] й до чо́го див. що¹;

(5) Я́кось (я́кось-то) [воно́] бу́де – уживається для вираження запевнення, що все влаштується, обійдеться.

– Призначили мене головою троянівської артілі. Олена сплеснула руками .. – Може б, ти відмовився, доки не пізно? В тебе одна пара очей. За всім не вгледиш. – Якось воно буде (Григорій Тютюнник);

– Не журися, жінко, якось-то буде, – заспокоює її поглядом і рухом руки Мар'ян (М. Стельмах).