1. Словник української мови у 20 томах

воронячий

ВОРО́НЯЧИЙ, а, е.

Прикм. до во́рон¹ 1 і воро́на 1.

Все похмуре подвір'я нагадувало вороняче гніздо (С. Чорнобривець);

Оташ безтямно дививсь на стрілу з чорним воронячим оперінням і не знав, що з нею робити (І. Білик);

Наступна вороняча зграя нервовим галасом зреагувала на нього [Карла Йозефа], сполохано кружляючи довкіл мінаретів (Ю. Андрухович);

* У порівн. Розважливий Семашко відповів не зразу. Наморщив лоба, від чого дві чорні брови зійшлися над переніссям, як два воронячих крила (В. Малик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. воронячий — воро́нячий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. воронячий — -а, -е. Прикм. до ворона 1) й ворон I 1). || Власт. вороні й ворону. Вороняче око — багаторічна трав'яниста рослина родини лілійних, яка дає одну чорну отруйну ягоду на кінці стебла. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. воронячий — воронячий: ◊ вороняче гніздо в голові ма́ти → голова Лексикон львівський: поважно і на жарт
  4. воронячий — Воро́нячий, -ча, -че; -нячі, -чих Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. воронячий — ВОРО́НЯЧИЙ, а, е. Прикм. до воро́на 1 й во́рон¹ 1. Все похмуре подвір’я нагадувало вороняче гніздо (Чорн., Визвол. земля, 1959, 28); // Власт. вороні й ворону. Словник української мови в 11 томах
  6. воронячий — Воронячий, -а, -е Вороній. Ном. № 12743. вороняче вухо. Порода грибовъ. Словник української мови Грінченка