воєвода

ВОЄВО́ДА, и, ч.

1. іст. У давній Русі та інших слов'янських державах – начальник війська, загону; полководець.

Мечі кувалися для простих воїв [воїнів] за день, а для воєвод – і по сім днів (П. Загребельний);

Русини шикувалися на лівому березі закутої в кригу річечки, сотня до сотні, полк до полку, й на чолі кожної лави стояв .. воєвода (І. Білик);

Із середовища бояр князь призначав воєвод, які були воєначальниками князівської дружини, а також його посадниками (правителями) в містах і землях (з навч. літ.);

* У порівн. Вона ходила по хатах і командувала слугами, мов той воєвода військом (І. Нечуй-Левицький);

// Правитель міста, провінції – в Росії XVI–XVIII ст.

Астраханський воєвода був убитий під час повстання Степана Разіна (з навч. літ.);

// Найвище військове звання в Сербії та Югославії у першій половині XX ст.

Сербські війська під проводом воєводи Жигича здійснили успішний контрнаступ проти австро-угорської армії наприкінці 1914 р. (з наук.-попул. літ.).

2. заст. Воєначальник.

А в Римі свято. Велике свято! Тиск народу, Зо всього царства воєводи (Т. Шевченко);

Розуміючи, що довго протриматися не пощастить, великий князь послав до татарських воєвод (В. Малик).

3. У давній і сучасній Польщі – голова воєводства.

Пани воєводи, пани міністри були, та загули (С. Чорнобривець);

У Львові студент Степан Федак вистрелив із револьвера в Пілсудського, коли маршалок в супроводі львівського воєводи сідав до автомобіля (Р. Іваничук);

Голова Ради міністрів Польщі може вимагати подання інформації, документів і періодичних звітів або від міністра як керівника центрального управління, або від воєводи та від працівників органів урядової адміністрації (з наук. літ.).