1. Словник української мови у 20 томах

вояччина

ВОЯ́ЧЧИНА, и, ж., збірн., зневажл.

1. Агресивно налаштовані військові кола.

Японська вояччина причину своєї поразки на озері Хасан приписала дощику (П. Тичина);

Не раз незалежнiсть iталiйських провiнцiй потрапляла пiд чобiт австрiйської вояччини (І. Пільгук).

2. Військові, інтереси та світогляд яких обмежені вузькопрофесійними знаннями і звичаями.

– Я навмисне перебував у військах президента для того, щоб стримувати й приборкувати серед нашої зарозумілої вояччини дух жорстокості й розбещеності (Ю. Бедзик);

Жахливі картини знущань австро-німецької вояччини над солдатами-буковинцями найкраще показані Федьковичем у поемах “Новобранчик” (1862), “Дезертир” (1868) (з навч. літ.);

// Спосіб життя таких військових.

Нічого, мабуть, для простих людей не було й нема ненависнішого, ніж війна, вояччина, мілітаризм (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вояччина — воя́ччина іменник жіночого роду зневажл. Орфографічний словник української мови
  2. вояччина — -и, ж., збірн., зневажл. Військові. || Агресивні військові кола. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вояччина — Воя́ччина, -ни, -ні Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. вояччина — ВОЯ́ЧЧИНА, и, ж., збірн., зневажл. Військові; командний склад армії в капіталістичних державах. Жахливі картини знущань австро-німецької вояччини над солдатами-буковинцями найкраще показані Федьковичем у поемах "Новобранчик" (1862)... Словник української мови в 11 томах