1. Словник української мови в 11 томах

вояччина

ВОЯ́ЧЧИНА, и, ж., збірн., зневажл. Військові; командний склад армії в капіталістичних державах.

Жахливі картини знущань австро-німецької вояччини над солдатами-буковинцями найкраще показані Федьковичем у поемах "Новобранчик" (1862), "Дезертир" (1868) (Іст. укр. літ., І, 1954, 336);

// Агресивні військові кола капіталістичних країн.

Японська вояччина причину своєї поразки на озері Хасан приписала дощику (Тич., III, 1957, 95);

Боннські політики і вояччина настійливо рвуться до ядерної зброї (Ком. Укр., 5, 1966, 38).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вояччина — воя́ччина іменник жіночого роду зневажл. Орфографічний словник української мови
  2. вояччина — -и, ж., збірн., зневажл. Військові. || Агресивні військові кола. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вояччина — ВОЯ́ЧЧИНА, и, ж., збірн., зневажл. 1. Агресивно налаштовані військові кола. Японська вояччина причину своєї поразки на озері Хасан приписала дощику (П. Тичина); Не раз незалежнiсть iталiйських провiнцiй потрапляла пiд чобiт австрiйської вояччини (І. Словник української мови у 20 томах
  4. вояччина — Воя́ччина, -ни, -ні Правописний словник Голоскевича (1929 р.)