вузда
ВУЗДА́ (рідше УЗДА́), и́, ж.
Те саме, що вузде́чка.
Дівка без чоловіка – що човен без весел, парубок без жінки – що кінь без вузди (прислів'я);
Не раз безсонному здається Серед тяжких душевних мук, Що підо мною кінь несеться, Й узда висковзується з рук (І. Франко);
Опришок так тягнув коня за вузду, що з рота бідної животини шматтям летіла кривава піна (Г. Хоткевич);
Як вітрові, нема йому спокою, Своє він серце сам і розрива, В безодню рине буйна голова – І кінь дзвенить уздою золотою (М. Рильський);
Прив'язали коня до воріт, .. а вороний вузди зубами гризе, а вороний важко присідає, наче з ляку, що дорога під ним розсядеться ось-ось (Є. Гуцало);
Можу приборкати за вузду якого хоч конягу (І. Білик).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вузда — вузда́ іменник жіночого роду вуздечка рідко Орфографічний словник української мови
- вузда — -и, ж., рідко. Те саме, що вуздечка. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вузда — ВУЗДЕ́ЧКА (частина збруї коня — ремені з вудилами, що надіваються на голову), ГНУЗДЕ́ЧКА, ВУЗДА́ рідше, ГНУЗДА́ рідко, УЗДА́ рідше, УЗДЕ́ЧКА рідше, КАНТА́Р діал., КАНТА́РКА (КАНТА́РОК) діал. Словник синонімів української мови
- вузда — ВУЗДА́, и́, ж., рідко. Те саме, що вузде́чка. Опришок так тягнув коня за вузду, що з рота бідної животини шматтям летіла кривава піна (Хотк., II, 1966, 137). Словник української мови в 11 томах
- вузда — Вузда, -ди ж. 1) Узда. 2) Длинная веревка, привязанная къ крыльямъ невода — для вытягиванія послѣдняго. Вас. 186. Словник української мови Грінченка