вуса

ВУ́СА, ВУ́СИ, ів, мн. (одн. вус, рідко ус, а, ч.).

1. Волосся, яке росте над верхньою губою в чоловіків.

Сивий ус, стару чуприну Вітер розвіває (Т. Шевченко);

На червоному виду різко виділялись пишні, густі, з жовтими кінчиками вуса (В. Козаченко).

2. Волосся-щетинки по боках верхньої губи в деяких тварин.

Борода честь, а вуса й в кота єсть (Номис);

Коли в замковій щілині клацнув ключ, великий сірий пацюк швидко повів вусами (О. Донченко);

// Тонкі відростки по боках рота деяких риб (наприклад, сома) і рака.

Якась рибина з вусами. Сом! (Ю. Андрухович);

* У порівн. В нього вуси, як у рака (М. Коцюбинський).

3. Тоненькі пагони, стеблинки деяких рослин, які служать для їх розмноження або прикріплення до чого-небудь.

Здається, ніби чутно, як трава росте, огірки, як десь у таємничій жаркій тьмі довшає огудина гарбузів, чіпляючись вусами за тин (О. Довженко);

Суниці розводять переважно вегетативно – вусами, паростками (з наук. літ.);

// Тонкий виріст на колосках злакових рослин; остюк.

Вітер шарудів і грався довгими вусами колосків (В. Собко);

Навколо, скільки оком окинеш, плюскотять на вузьких нивах остисті і безості пшениці, перехитується довгими вусами ячмінь (М. Стельмах).

4. тільки мн., заст. Зборки ззаду від талії вниз у верхньому одязі (кожушкові, свиті, корсетці).

Взяла [Венера] очіпок грезетовий І кунтуш з усами люстровий, Пішла к Зевесу на ралець (І. Котляревський);

Мода – владний господар. Спитаєш, наприклад, яку-небудь стару жінку, чому в неї корсетка на три або на п'ять вусів, то неодмінно почуєш: – А у нас усі так носять (з мемуарної літ.).

(1) Кито́вий вус – пругкі рогові пластинки на верхній щелепі кита.

З такими рюшиками на сукнях .. та в корсетах з китового вуса .. не підеш в народ (Ю. Хорунжий);

Цінився китовий вус, який застосовували при виробленні високих комірців, кринолінів, дамських корсетів (з наук.-попул. літ.);

Помо́ргувати / поморга́ти ву́сами (ву́сом, ву́сиками і т. ін.) див. помо́ргувати;

Розгла́джувати / розгла́дити ву́са (бо́роду) див. розгла́джувати.

◇ Зди́блювати / зди́бити бро́ви (ву́са) див. зди́блювати;

І в вус не ду́ти див. ду́ти;

І ву́сом (брово́ю) не вести́ / не повести́ (рідко не ру́шити) див. вести́;

[І] о́ком (ву́сом) не моргне́ш див. моргну́ти;

І (рідше ні, на́віть) ву́сом (брово́ю) не моргну́ти (рідко не морга́ти) див. моргну́ти;

Морга́ти брова́ми (брово́ю, ву́сом) див. морга́ти;

Мота́ти (рідше намо́тувати) / намота́ти (рідше замота́ти, закрути́ти) [собі́] на вус (на ву́са) див. мота́ти;

(2) Під ву́сом, зі сл. хлопець, парубок і т. ін. – дорослий.

Там двійко чималих є хлопців, либонь і під вусом... (Дніпрова Чайка);

Але був уже тоді я, як то кажуть, хлопець під вусом, а руки у мене вже змалку мозолів не боялися (П. Козланюк);

Смія́тися [собі́] під ніс (з-під ву́са) див. смія́тися;

(3) У ву́са (у вус), зі сл. всміхатися, посміхнутися і т. ін. – нишком, непомітно.

Згадав село старий солдат, Всміхнувсь добряче в довгі вуса (М. Стельмах);

Розчинилися двері, і на порозі став князь. Зирнув на нього [Олізара] червоними, наче п'яними, очима і всміхнувсь у вус (Валерій Шевчук).