вусач

ВУСА́Ч¹ (УСА́Ч), а́, ч., рідко.

Те саме, що вуса́нь.

– От добрячий цей Карпо! Посліднім ділиться... Ходімо, ходімо, – відказав перший усач (П. Мирний);

Натовп стрепенувся, вусач читати перестав (Б. Лепкий);

А коли кухоль по черзі обійшов усіх, залишив свою мовчазність і сивий, суворий вусач (Яків Баш);

Молодь танцювала .. А згодом уже хтось із вусачів та бородачів з силою вдаряв шапкою і ставав у коло (Ю. Збанацький).

ВУСА́Ч² (УСА́Ч), а́, ч.

1. Жук родини вусачів.

На дні скриньки рівними рядами було приколото шпильками різноманітних жуків і метеликів. Чорний дубовий усач із своїми довжелезними вусами був, наче командир цілого загону хрущів і хрущиків (О. Донченко);

Навколо тієї дині ніби обсіли то чорні, то рижі жуки – і вусачі, й рогачі (І. Пільгук);

Українські ентомологи пропонують внести до Червоної книги ще й великого сірого ковалика, хруща мучнистого, три види вусачів (з наук. літ.);

Фундук пошкоджують понад 85 видів шкідників. До найнебезпечніших з них належать ліщиновий довгоносик, ліщиновий вусач, щитівка та деякі інші (з навч. літ.).

2. тільки мн. вусачі́, ів. Родина ряду твердокрилих.

Ноги у вусачів короткі, з розширеними члениками лапок (з наук.-попул. літ.).

3. Риба родини коропових, що водиться в прісних річках Африки та Євразії; марена (див. маре́на²).

Алі за той же час почистив луску з великих вусачів, випотрошив, попластав навпіл та й склав на решітку (Ю. Логвин).