відважувати

ВІДВА́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДВА́ЖИТИ, жу, жиш, док.

1. що. Зважувати, відділяючи від загальної кількості, від цілого.

Грубер стежив, щоб точно відважували складові частини шихти – соду, пісок та крейду (Д. Бузько);

Бачив він і .. лавочки та євреїв, що сиділи біля прилавків, відважували чи відмірювали крам (Валерій Шевчук);

Собі і жінці стільки ж відважив [хліба], а останнє заховав до себе (Г. Квітка-Основ'яненко);

На цей папірець він тобі відважить десять фунтів жита (М. Стельмах).

2. що. Відхиляти, відкривати що-небудь важке.

Дивиться [стрілець], а там плита в однім місці відстає. “Ано-ко я відважу, – гадає. – Що там є”. Дивитси [дивиться], а то є печера (Г. Хоткевич);

Семен з Марією відсунули у ванькирі стару ковану скриню. Відважили дві дошки в долівці і відкрили мощену яму (Б. Лепкий);

Солдат .. взяв лопату, Одважив груду сухувату, Поклав зернину – хай зроста (Я. Шпорта).

3. що, чого, чим, перен., розм. Ударяти кого-небудь.

Як одважить киякою, то хліба більш не їстимеш (Номис).

4. що, перен. Те саме, що говори́ти 2.

Ми взагалі були досить строгими у стосунках, відважувати компліменти у нас було не прийнято (з мемуарної літ.).

◇ (1) Відва́жити / відва́жувати бе́беха (ля́паса, стусана́) кому і без дод. – ударити кого-небудь.

За віщо се він мені бебеха відважив межи плечі? (Сл. Гр.);

Я відважив дзвінкого ляпаса по потилиці, так що Хіппі аж спіткнувся (Л. Дереш);

Корж методично відважував йому замашні стусани (З. Тулуб);

(2) Відва́жити со́лі [до́бре] – відповісти грубо, образливо, уїдливо.

А Черевань: – Здається, Сомко налаяв Іванця свинею, чи що? – Не свинею, а собакою, да .. ще не на самоті... – Га-га-га! – засміявся Черевань. – Одважив солі добре! – каже Божий Чоловік. – Да зробив негаразд (П. Куліш);

(3) Відва́жувати / відва́жити поти́личника кому і без дод. – сильно бити кого-небудь по потилиці.

Іванко підходить до нього [старшого брата] з трепетом і захопленням. Якщо навіть доброго потиличника відважить, і то не біда – йому все можна (М. Руденко);

– Пане, – заблагав він далі, – дорогий друже, відважте мені потиличника (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).