відвойовувати

ВІДВОЙО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДВОЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док.

1. що. Війною повертати, відбирати що-небудь захоплене ворогом, супротивником або здобувати те, що йому належить.

– За п'ятсот год передніше один пра-пра-пращур-щур парапетів напав на наше царство і одвоював од нас оті землі, поля та сіножаті (І. Нечуй-Левицький);

Ярослав і Мстислав в 1031 р. відвоювали Червенські міста, захоплені в 1018 р. Болеславом Хоробрим (з наук. літ.).

2. кого, що, перен. Боротьбою, працею, переконуванням і т. ін. домагатися кого-, чого-небудь.

Здоровий поклик до життя, до праці знову відвойовував свої права (Я. Качура);

Він посувався [у натовпі] наперед уже повільно, але не відступав, одвойовуючи крок за кроком, щоб дійти до машини (Г. Епік);

Ми тут [у Каховці] одвоюємо землю у спеки (В. Бичко);

Щаслива і я. І горда. Адже це я тебе [коханого] відвоювала в тієї нечисті, адже це я витягла тебе з того бруду, в якому ти погрузав (В. Речмедін);

// Повертати, забирати втрачене або належне чому-небудь.

Хоча відвоювати 50 % ринку, як це було до впровадження квот, ВАЗам навряд чи вдасться, вийти цього року на 35 % частки українського ринку, схоже, є цілком можливим (з газ.);

У червні гривня відвоювала у долара 0,3 % (з газ.).

3. тільки док. Закінчити, перестати воювати.

Він мужик, йому земля потрібна, та й відвоював давно, ще на японській війні (І. Цюпа).

4. тільки док., що і без прям. дод., розм. Провоювати певний час; закінчити воювати.

Одвоював своє Твердохліб (А. Хижняк).