відгулювати

ВІДГУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок. ВІДГУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., розм.

1. Проводити певний час гуляючи, не працюючи, відпочиваючи.

Ми якось пробрались у тюремний двір, підбігли до загорожі .. і крізь щілину бачили, як одгулював свої десять хвилин “білий” (В. Винниченко);

Остання неділя перед Великим постом, тра відгуляти (Л. Костенко);

Відгуляти відпустку.

2. тільки док., що. Провести свято, весілля і т. ін.; відсвяткувати.

Святки відгуляли... а дощику ніхто й крапелинки не бачив (Г. Квітка-Основ'яненко);

– От коли б тут був Богдан, можна би зараз і засватати, і заручини відгуляти (А. Чайковський);

– Коли б, Левку, я з тобою пішов до Тетяни – уже давно б твоє весілля відгуляли... (М. Стельмах).

3. тільки док., що і без прям. дод. Закінчити, перестати гуляти.

Коли ввечері, відгулявши з своїми одчайдушними супутниками вісім годин серед ланів, він повертається до маєтку, почуває себе майже юнаком (Л. Смілянський);

Відсміявся Дробаха, відгуляв (О. Гончар);

// Погулявши в молоді роки, перестати гуляти.

[Палажка:] Гуляй уже ти, молода, а я своє одгуляла (Панас Мирний).

4. Використовувати відгул.

Відгуляти за чергування.