відказувати

ВІДКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДКАЗА́ТИ, ажу́, а́жеш, док.

1. Говорити у відповідь, відповідати на чиїсь слова, запитання і т. ін.

– Що тобі, сину? – питаю. – Тітко мої любі та милі, – відказує [Гнат], – як ви не схочете допомогти мені, то доведеться мені марно погибати... (М. Коцюбинський);

– Мій синку, – всміхнувшись, відказує татко, – в сімнадцятім році я був немовлятком (Н. Забіла);

– Звідки ти? Чия ти? – Я сирота, – одказала Галя (Марко Вовчок);

– А на фронтах воно як там? – спитав [орач] чомусь пошепки. Давид відказав, що фронтів нема тепер (А. Головко);

// Відповідати на запитання письмово, листовно.

Буду одказувати на Ваші питання: 1. Нема тепер у Полтаві назви Мазурівка, і про неї ніхто з моїх знайомих не знає (Панас Мирний).

2. що, розм. Заповідати комусь що-небудь, залишати у спадок.

– Вмираю, діти, – сказав він .. Хату я одказую на обидвох синів навпіл (П. Козланюк);

– Якщо не повернусь, малюкові твоєму хату відказую (В. Дрозд);

Оскільки в Цезаря не було дітей, він усиновив Октавіана і відказав йому більшу частину свого величезного багатства (з навч. літ.).

3. заст. Відмовляти.

– Спасибі тобі, мій таточку ріднесенький! Не відкажи і теперечки, – та й устала навколішки, і цілує його руки (Г. Квітка-Основ'яненко);

Я не відказую своєї участі там, де справа йде про народну, українську ідею, котрої я є безперечним прихильником (Б. Лепкий);

Погані наші діла, усе пішло шкереберть – і в дворянстві одказали, і земський суд скасували, і я остався за штатом – і куди примоститься, сам не знаю (І. Карпенко-Карий).

4. на кого, діал. Сваритися.

Ішла, трохи потикаючись, і говорила сама до себе. Відказувала на Пазю. Називала її всяко (О. Мартович);

Дуже на те поляки ремствували й відказували на Казимира, що того допустив; збиралися навіть з Литвою воювати, та Казимир якось їх утишив (М. Грушевський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відказувати — Нарікати [I,VI,VII] Словник з творів Івана Франка
  2. відказувати — відка́зувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. відказувати — Відка́зувати (чого?). Відмовляти (у чому?). Посідаючі верстви мусіли переконати ся, що підкопують власний ґрунт, коли їх представителі відказують державі пошани і, здержуючись від праці, позбавляють її способів істнованя (Б., 1907, 70, 1) // порівн. пол. odmawiać (czegoś) — відмовляти (у чомусь). Українська літературна мова на Буковині
  4. відказувати — ВІДПОВІДАТИ, озиватися; (майно) ВІДПИСУВАТИ; БАР. відмовляти. Словник синонімів Караванського
  5. відказувати — -ую, -уєш, недок., відказати, -ажу, -ажеш, док. 1》 Говорити у відповідь, відповідати. || Відповідати на запитання письмово, листовно. 2》 розм. Заповідати комусь що-небудь перед смертю, залишати в спадок. 3》 діал. Відмовляти. 4》 розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. відказувати — хохл. (отказувати) відмовляти Словник чужослів Павло Штепа
  7. відказувати — ВІДМОВЛЯ́ТИ (давати відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ), ВІДКА́ЗУВАТИ діал., ВИПОВІДА́ТИ діал., ВИМОВЛЯ́ТИ діал. — Док.: відмо́вити, відказа́ти, ви́повісти, ви́мовити. Він дуже любив дітей... Словник синонімів української мови
  8. відказувати — Відка́зувати, -ка́зую, -ка́зуєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. відказувати — ВІДКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДКАЗА́ТИ, ажу́, а́жеш, док. 1. Говорити у відповідь, відповідати на чиїсь слова, запитання і т. ін. — Що тобі, сину? — питаю. Словник української мови в 11 томах
  10. відказувати — Відказувати, -зую, -єш сов. в. відказати, -жу, -жеш, гл. 1) Отвѣчать, отвѣтить. Як Христа дочитаються, то не одказуючи йому: «воистину воскресе», побажай чого: так і станеться. Ном. № 289. Ішов козак дорогою: «помагай-бі, женче!» Вона ж йому відказала!... Словник української мови Грінченка