1. Словник української мови в 11 томах

відказувати

ВІДКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДКАЗА́ТИ, ажу́, а́жеш, док.

1. Говорити у відповідь, відповідати на чиїсь слова, запитання і т. ін.

— Що тобі, сину? — питаю. — Тітко мої любі та милі, —відказує [Гнат], — як ви не схочете допомогти мені, то доведеться мені марно погибати… (Коцюб., І, 1955, 51);

— Мій синку, — всміхнувшись, відказує татко, — а сімнадцятім році я був немовлятком (Забіла, Малим.., 1958, 4);

— Звідки ти? чия ти? — Я сирота, — одказала Галя (Вовчок, І, 1955, 325);

— А на фронтах воно як там? — спитав [орач] чомусь пошепки. Давид відказав, що фронтів нема тепер (Головко, II, 1957, 12);

// Відповідати на запитання письмово, листовно.

Буду одказувати на Ваші питання: 1. Нема тепер у Полтаві назви Мазурівка і про неї ніхто з моїх знайомих не знає (Мирний, V, 1955, 407).

2. розм. Заповідати комусь що-небудь перед смертю, залишати в спадок.

— Вмираю, діти, — сказав він.. Хату я одказую на обидвох синів навпіл (Козл., Опов. І. Клена, 1950, 11);

Оскільки в Цезаря не було дітей, він усиновив Октавіана і відказав йому більшу частину свого величезного багатства (1ст. стар. світу, 1957, 181).

3. діал. Відмовляти.

— Спасибі тобі, мій таточку ріднесенький! Не відкажи і теперечки, — та й устала навколішки, і цілує його руки (Кв.-Осн., II, 1956, 347).

4. розм. Те саме, що відмовля́ти 4.

Відказав мотор;

// Переставати діяти (про органи чуття, кінцівки і т. ін.).

— Літають високо? — серйозно запитав Льонька. — Не помітив я, — до хмар ясно бачив, а там очі одказали (Кучер, Пов. і опов., 1949, 244).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відказувати — Нарікати [I,VI,VII] Словник з творів Івана Франка
  2. відказувати — відка́зувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. відказувати — Відка́зувати (чого?). Відмовляти (у чому?). Посідаючі верстви мусіли переконати ся, що підкопують власний ґрунт, коли їх представителі відказують державі пошани і, здержуючись від праці, позбавляють її способів істнованя (Б., 1907, 70, 1) // порівн. пол. odmawiać (czegoś) — відмовляти (у чомусь). Українська літературна мова на Буковині
  4. відказувати — ВІДПОВІДАТИ, озиватися; (майно) ВІДПИСУВАТИ; БАР. відмовляти. Словник синонімів Караванського
  5. відказувати — -ую, -уєш, недок., відказати, -ажу, -ажеш, док. 1》 Говорити у відповідь, відповідати. || Відповідати на запитання письмово, листовно. 2》 розм. Заповідати комусь що-небудь перед смертю, залишати в спадок. 3》 діал. Відмовляти. 4》 розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. відказувати — хохл. (отказувати) відмовляти Словник чужослів Павло Штепа
  7. відказувати — ВІДКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДКАЗА́ТИ, ажу́, а́жеш, док. 1. Говорити у відповідь, відповідати на чиїсь слова, запитання і т. ін. – Що тобі, сину? – питаю. Словник української мови у 20 томах
  8. відказувати — ВІДМОВЛЯ́ТИ (давати відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ), ВІДКА́ЗУВАТИ діал., ВИПОВІДА́ТИ діал., ВИМОВЛЯ́ТИ діал. — Док.: відмо́вити, відказа́ти, ви́повісти, ви́мовити. Він дуже любив дітей... Словник синонімів української мови
  9. відказувати — Відка́зувати, -ка́зую, -ка́зуєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. відказувати — Відказувати, -зую, -єш сов. в. відказати, -жу, -жеш, гл. 1) Отвѣчать, отвѣтить. Як Христа дочитаються, то не одказуючи йому: «воистину воскресе», побажай чого: так і станеться. Ном. № 289. Ішов козак дорогою: «помагай-бі, женче!» Вона ж йому відказала!... Словник української мови Грінченка