відпочивати

ВІДПОЧИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДПОЧИ́ТИ, и́ну, и́неш, док.

1. Відновлювати сили після втоми припиненням або зміною діяльності, перебуванням у стані бездіяльності чи спокою.

Козаки й шведи лежать і відпочивають (Б. Лепкий);

– Отут [біля вікна] і мій Роман спав, ближче до сонця. Відпочивайте й ви (М. Стельмах);

– По добрій праці, – розмислив Хапко, – можна й відпочити (Марко Вовчок);

[Соня:] Я заспокоїлась, мамо: буду поливать квітки, полоть грядочки, а ви йдіть – одпочиньте (І. Карпенко-Карий);

Мисливці .. добре попоїли і лягли відпочити до вечора (З. Тулуб);

Лікарі констатували звичайну втому горла, радили кілька днів відпочити (Іван Ле);

Дорога та й дорога. Ідеш, ідеш... Хоч би вже відпочить (Л. Костенко);

* Образно. І небо і земля – усе одпочива, Все ніч під чорною запаскою хова (П. Гулак-Артемовський);

// Проводити час на дозвіллі, не працюючи.

– Я вже стара, не здужаю робити, та й ти вже старий, нехай за нас роблять діти, а ми вже будемо одпочивати (І. Нечуй-Левицький);

// Не плодоносити певний період (про дерева, кущі).

Цього року гарному врожаю вишні перешкодила холодна весна, а от яблуні в цьому сезоні відпочивають (із журн.).

2. перен. Бути похованим.

Де Залізняк, душа щира, Де одпочиває? (Т. Шевченко).

◇ (1) Відпочива́ти (лежа́ти) / відпочи́ти в землі́ (в моги́лі) – бути мертвим, похованим; покоїтися.

У могилі .. Лежить мій друг, що вмер за Ленінград (М. Рильський);

Перед її очима в круговороті виринали рідні обличчя, і поруч з живими воскресали й ті, що вже давно лежали в землі (М. Стельмах);

Хто цю браму малював, Той дівчаток милував, Та його давно немає, Вже в землі відпочиває (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);

(2) Відпочива́ти (спочива́ти) / відпочи́ти (рідко спочи́ти) се́рцем (душе́ю) – заспокоюватися чим-небудь; знаходити душевний спокій у чомусь.

Шкода йому стало того давнього, на котрому він серцем одпочивав; шкода стало дитячих літ (Панас Мирний);

Тамара відпочивала душею біля цієї привітної жінки після страшної ночі (А. Хижняк);

Тільки на природі, розчинившись у ній, людина по-справжньому відпочиває душею (Ю. Мушкетик);

В такі вечори, самотні, темні та прохолодні, він відпочивав душею (В. Чемерис);

Спасибі тобі, велике спасибі за лист. Я хоч на хвилину спочив душею (М. Коцюбинський);

По́гляд відпочива́є див. по́гляд;

Се́рце (душа́) відпочива́є / відпочи́не див. се́рце.