відривати

ВІДРИВА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ВІДІРВА́ТИ, ірву́, і́рве́ш, док.

1. що. Тягнучи, смикаючи, відділяти, відокремлювати частину від цілого або що-небудь прикріплене, приклеєне і т. ін.

Раз за разом гатить він дзюбаком у іловату [мулисту] опоку і відриває від неї кусні мху [моху] (І. Франко);

Одчиняю коробку з халвою і разом з віком відриваю шматок білого волокна (М. Коцюбинський);

Він відривав від грона винограду ягідку за ягідкою (Ірина Вільде);

Єпископи квапливо благословляли трапезу, імператор відривав перший шматок, відпивав перший ковток (П. Загребельний);

– Рукава ніяк не знайду. Чи не одірвав, бува, його хто? – запитав Довбня, плутаючи на собі пальто (Панас Мирний);

Відірвала листок з блокнота й поклала Петрикові до кишені (Л. Дмитерко);

// перев. безос. Відрізати, зносити осколком снаряда, машиною тощо голову, ногу і т. ін.

Спершу я подумала, що з ним на заводі сталось якесь лихо і його забрали до лікарні. Незадовго перед цим механікові відірвало руку... (А. Михайленко);

На переправі йому відірвало ногу (із журн.).

2. що, перен., розм. Забирати, віднімати в кого-небудь щось.

Бачив я... Як у бідного багаті крихту одривали (Я. Щоголів);

// Віднімати, відділяти частину від чого-небудь на шкоду собі або комусь.

Недоїдав, недопивав... По копійці збирав... Одривав від пенсії (Є. Кравченко).

3. кого, що, перен. Насильно відсторонювати, відводити кого-небудь від когось, чогось.

І насилу-то, насилу Мене одірвали Од матері неживої (Т. Шевченко);

Доки якось відірвали Настю від Гната. Гната повели. Мотря взяла Настю до своєї хати (М. Коцюбинський);

// Відводити руку, голову і т. ін. від чого-небудь.

Вона важко відривала мокрі руки від обличчя (М. Стельмах);

– Хто це? – одриває голову від підлоги й повертається до священика княгиня Ольга (С. Скляренко).

4. кого, перен. Не давати можливості робити що-небудь, займатися чимсь.

Як бачиш, все мені публіка докучає, одриває од діла (М. Коцюбинський);

Вона не заважала дяді Кості і від роботи не відривала (В. Козаченко).

5. кого, що, перен. Розлучати кого-небудь з кимсь або чимсь.

– А чи можна ж до десяти літ хлопця одривати від батька та матері? – спитав знову дід (Панас Мирний);

// Позбавляти зв'язку кого-, чого-небудь з чимсь.

Ніяка сила не відірве мене од моєї землі (Ю. Яновський).

6. що, жарг. Здобувати, придбавати що-небудь, проявляючи кмітливість, хитрість і т. ін.

Куртку потрясну відірвеш і нехотя заходиш до [ресторану], але за стіл не прешся, а до стойки (А. Крижанівський).

◇ (1) Відірва́ти (відкрути́ти) го́лову кому і без дод.:

а) суворо покарати кого-небудь.

– Будь здорова. Коли ж хто зобидить тебе – прибігай до мене і я йому голову відірву! – хмуриться парубоче обличчя (М. Стельмах);

– Не кричи, – сказав Медведюк, знову обернувшись до рудого окупанта, – бо відкручу голову (М. Малиновська);

б) знищити кого-, що-небудь; розправитися з кимсь, з чимсь.

– Чи се [віщування] значить, що й ворожій силі, яка напосілась на Україну, я відірву голову і вона не заїсть мене? (І. Франко);

(2) Відрива́ти / відірва́ти з рука́ми, розм. – охоче, швидко розкуповувати що-небудь.

– Ось їду у Францію... Хімія наша їх дуже задовольняє... А фізика наша їм – ніяк! Не такий розмір шматка! У нас як? Хоч що дай – з руками відірвуть! (П. Загребельний);

(3) Відрива́ти / відірва́ти о́чі (по́гляд) від кого – чого і без дод. – переставати дивитися на кого-, що-небудь.

Імператор відривав очі від гнітючого краєвиду і знову продовжував ходити по залі, вдивляючись в гладенький паркет (П. Кочура);

Харкевич іноді відривав погляд від рівного, мов асфальт, грейдера і скоса поглядав на моряка (С. Голованівський);

Сашко на момент одірвав погляд од прицілу (Ю. Яновський);

Черниш зморщився і, з зусиллям відірвавши очі від картини, суворо подивився на Блаженка (О. Гончар);

Він [комбриг] хотів відірвати погляд, але його очі якось самі впали на зціплений кулак [убитого бійця] (Ю. Бедзик);

(4) Відрива́ти (відрі́зувати, відріза́ти) / відірва́ти (відрі́зати) від сві́ту кого – позбавляти кого-небудь зв'язку з навколишнім середовищем; ізольовувати.

Два спокої змагались у ній – один буденний, узвичаєний, що велів тілу й духу вправлятись у русло всезагальне, і цей, який відривав її від світу і замикав в особливу капсулу (Валерій Шевчук);

Сипав сніг і врешті засипав яму. Засипав дороги, засипав ліси, долини і Алму... Від всього світу відрізав... (М. Коцюбинський);

(5) Відрива́ти [шмато́к (рідше кусо́к)] [хлі́ба] від ро́та:

а) (перев. зі сл. свого) відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь.

– Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний);

– Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький);

Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка);

б) (зі сл. його, її, їхнього і т. ін.) позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі.

Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах);

(6) [Живце́м] відрива́ти (відкра́ювати, рідше відтина́ти) / відірва́ти (відкра́яти, рідше відтя́ти) від се́рця (від се́бе):

а) (кого) дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким.

Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар);

б) (що і без прям. дод.) з болем віддавати або покидати що-небудь особливо дороге.

Хоч серце боліло іншим, але прощався [Василь] і з кабінетом. Відчував, як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик);

[Покупець:] А малюнки у вас є? Ми б їх над дитячим ліжком повісили. [Художник:] Чудова ідея. Мистецтво облагороджує дітей!.. Ось... Відкраюю од серця (із журн.);

Мені не дали стипендії, і перші два роки я перебивався уроками, а батько мій навіть продав десятину землі. Відкраяв од серця (О. Довженко);

(7) З шкі́рою не відірва́ти (не віді́рве́ш) від чого, зі сл. прилипнути, пристати і т. ін. – дуже міцно.

І не занадто вже тлустий Гервасій Салоган [управитель], тільки темні щоки трохи розпухли внизу, а от противне прізвисько шевською смолою влипло в нього – з шкірою не відірвати (М. Стельмах);

(8) Не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́, заст. не зру́шити) оче́й (по́гляду) від кого – чого, з кого – чого:

а) весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь, чимсь.

Під стіною, біля включателя [вимикача] стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан);

Він не відривав очей од лічильника [таксі] .. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький);

б) милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось.

Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький);

З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша – се ті ідеали, Що на час озаряють [осявають] нам душу (П. Грабовський);

Не могла [Варвара] одірвати очей від гамірливої вулиці (В. Кучер);

Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура);

(9) Не відрива́ючи (не відво́дячи) оче́й (по́гляду), зі сл. дивитися, стежити і т. ін. – уважно, пильно, весь час.

Марися Павлівна, не відводячи погляду, стежила за молодою матір'ю, знаходячи в ній схожість із сином (О. Гончар);

– Страшніший не той мор, – так само глухо сказав странній, все ще не відриваючи очей од бенкетників. – Страшніше, коли людина стає порожня, як випита кухва (Валерій Шевчук);

Оче́й не відведе́ш (не віді́рве́ш) <�Оче́й не [мо́жна] відвести́ (відірва́ти)> див. відво́дити.

ВІДРИВА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ВІДРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., кого, що.

Риючи, витягати, виймати із землі, снігу і т. ін.

Чумаченко почав швидко відривати потерпілого (Григорій Тютюнник);

Ідуть розкопки [Мессіни] .. Ось городовий встає. Це знак, що одрили тіло (М. Коцюбинський).