відриватися

ВІДРИВА́ТИСЯ¹, а́юся, а́єшся, недок., ВІДІРВА́ТИСЯ, ірву́ся, і́рве́шся, док.

1. Відділятися, відокремлюватися від цілого.

З лускотом одривались [од хвиль] довгі китиці піни і злітали догори (М. Коцюбинський);

І раптом у безмов'ї над рікою лунає тріск і гук – одна якась крижина одривається від берега (С. Скляренко);

І нараз побачив, як відірвався від гілки лист осокора (Я. Гримайло);

* У порівн. А сирота її в селі, її єдиная дитина! Мов одірвалось од гіллі, Ненагодоване і босе (Т. Шевченко);

// Відпадати, відставати від чого-небудь.

Валяночки .. порипували, й пластівці снігу, налипаючи, відривались і відривались від підошов (Є. Гуцало).

2. перен. Відходити, віддалятися від кого-, чого-небудь.

– Дівчино моя, краща од сонця, не маю сили одірватись од тебе! (І. Нечуй-Левицький);

Кілька торпедних катерів разом відірвалися від причалу (Д. Ткач);

// Підніматися із землі, підлоги і т. ін.

Завіса, немов ужалена, одірвалась від підлоги, .. а далі вже флегматично полізла до стелі (Б. Антоненко-Давидович);

Матроси вели густий вогонь з мінометів, кулеметів і гвинтівок, не даючи змоги ворожій піхоті одірватися від землі (В. Кучер);

Літак відірвався від землі і швидко набирав висоти (В. Собко);

// Залишати кого-небудь далеко позаду або збоку; віддалятися.

Ковпаківські розвідники могли відриватися на 100–200 кілометрів від з'єднання (П. Воронько);

Данилова дружина мчала все далі й далі. Вона відірвалася від війська (А. Хижняк).

3. перен. Переставати дивитися на кого-, що-небудь.

Стою ще хвилинку – не можу одірватися, високо-високо в небі пливе самітна хмаринка: як та ночна [нічна] казка, до місяця підкрадається (С. Васильченко);

Дивилася йому в блискучі вугільно-чорні очі, .. від яких їй чомусь несила було відірватись (О. Гончар).

4. перен. Переставати що-небудь робити, чимсь займатися.

Ганна усміхається соромливо і шиє, не одриваючись (Леся Українка);

Вона цілий день од роботи не одірветься (Панас Мирний).

5. перен. Поривати зв'язки з ким-, чим-небудь; ставати далеким, відчужуватися.

Відірвався від свого пня, від мужицтва і, як лист дубовий, не даюся ще осені, але в'яну (В. Стефаник);

// Утрачати зв'язок із чим-небудь.

Особистісне самоствердження перетворюється на психологічну проблему людини у випадках, коли воно відривається від цілей життя та стає самоціллю (з наук. літ.).

6. жарг. Розважатися, відпочивати, перев. бурхливо, шумно.

Волохаті людиська махали патлами так, що аж гай гудів. Народ відривався по-чорному (Л. Дереш);

Ось і сьогодні, коли зустрілися, розповідала [Ірен] що вчора була у нічному клубі “Одіссей”, класно відірвалися з друзями (С. Процюк).

7. тільки недок. Пас. до відрива́ти¹.

І кожного дерева стовбур порою Дзвенить, мов струна, що зачула смичок, Коли відривається тільки вагою І падає вниз крізь гілляки сучок (Т. Осьмачка).

◇ (1) Відрива́тися / відірва́тися від життя́ (від землі́) – втрачати почуття реальності.

[Хоменко:] Коли людина відривається від життя, то це і є найбільше лихо (З. Мороз);

Чимало живуть без врахування потреб життя. Літають в небесах, шукають чогось надзвичайного. Доцент Сухоруков щиро запевнив: – Професор Кучевич – людина, яка ніколи не відривається від землі (Н. Рибак);

Гублять діло формалісти, Сухарі-канцеляристи. Відірвались від життя. Справ не знають до пуття. Їх одні тривожать мислі: Щоб удержатися в кріслі! (С. Олійник);

(2) Відрива́тися / відірва́тися ду́мкою від кого – чого – переставати думати про кого-, що-небудь.

На душі легше стає, коли одірвешся думкою од цієї пустині (М. Коцюбинський).

ВІДРИВА́ТИСЯ², а́юся, а́єшся, недок., ВІДРИ́ТИСЯ, и́юся, и́єшся, док.

1. Риючись, вибиратися назовні з-під землі, снігу і т. ін.

Деяким постраждалим від землетрусу вдалося відритися з-під завалу самостійно (з газ.).

2. тільки недок. Пас. до відрива́ти².

У траншеях і ходах сполучення для особового складу обладнуються перекриті ділянки, бліндажі і сховища, а для ракет, боєприпасів та інших матеріальних засобів відриваються ніші й ровики (з мови документів).