відтикати

ВІДТИ́КАТИ¹ див. відтика́ти¹.

ВІДТИКА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ВІДТИ́КАТИ, и́чу, и́чеш, ВІДІТКНУ́ТИ, ну́, віді́ткне́ш, док., що.

Опускати вниз що-небудь підіткнуте (одяг, фіранку і т. ін.).

Відтич спідницю, бо ходиш підтикана, як чапля (Сл. Гр.).

ВІДТИ́КАТИ² див. відтика́ти³.

ВІДТИКА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ВІДІТКНУ́ТИ, діал. ВІДІТКА́ТИ, кну́, віді́ткне́ш, док., що.

Відкривати що-небудь заткнуте; розкорковувати; протилежне затикати.

Пам'ятаю: дощило, то на автостанції так руки мамі тремтіли, що мусила я відтикати скляну гільзу валідолу (Є. Пашковський);

Відіткни пляшку (Сл. Гр.);

Півбочок [півбочку] пива до “Народного двору” прикотили, Чіп відоткнули руками, І почали пити повними склянками (І. Франко);

// Витягати з чого-небудь корок, затичку.

Я відтикаю зубами пробку – і в обличчя мені б'є незнайомий густий дух вина (І. Микитенко);

// рідко. Відкривати що-небудь замкнене.

Лише раз на добу чиясь рука відтикала вгорі вузьке віконце і подавала вниз окраєць черствого хліба та глечик води (В. Малик).

ВІДТИКА́ТИ³, а́ю, а́єш, недок., ВІДТИ́КАТИ, и́чу, и́чеш, док., що, заст.

Помічати копи, кіпці і т. ін., втикаючи в них палки, гілки і т. ін.

Копи одтикають (Номис).