відточувати

ВІДТО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДТОЧИ́ТИ, очу́, о́чиш, док., що.

1. Точінням робити що-небудь більш гострим або гла́дким.

Ти молотом твориш, а я – олівцем, деталь ти відточуєш, я – свій рядок, і в темпі єдиному злився наш крок (В. Сосюра);

Хто з дружинників прибирав у човнах, хто порався біля вітрил, хто лагодив зброю – чистив щит, гострив спис, одточував меч (С. Скляренко);

* Образно. Треба якось призвичаюватися до цих людей, до цього світу, й або примиритися з ним, .. або відточувати пазурі (Ю. Мушкетик).

2. перен. Робити що-небудь дуже досконалим, доводити до високої майстерності; відшліфовувати.

Ці спостереження допомагають йому у його власних шуканнях, він відточує своє мистецтво (Ю. Мартич);

Користуючись народними образами, порівняннями, метафорами тощо, Т. Шевченко вдосконалював їх, відшліфовував, відточував (з наук. літ.);

У серйозному тренуванні і в різних змаганнях коні відточують свої найкращі якості, виробляють “класність” (з газ.);

За довгі роки роботи в гумористичних журналах Чехов мимоволі відточив майстерність оповідача (з навч. літ.);

Відточити журналістське перо на започаткованому в Кременчуці творчому конкурсі імені Вадима Бойка мали можливість десятки юних талантів (з газ.).