вінчик

ВІ́НЧИК, а, ч.

1. Зменш.-пестл. до віне́ць 6.

Вінчик сонця, що саме заходило, завмер на одну тільки мить на обрії – і зник (С. Скляренко).

2. рідко. Те саме, що віно́чок 2, 3.

Сині довгасті очі, у вінчику густих чорних вій – іскрилися (Я. Гримайло);

А в степу жита хвилюють, Стиглим колосом цілують, Мов сп'янілі з спеки трошки, Сині вінчики волошки (Микола Чернявський);

У волосся жінки було вплетено пластинчасті вінчики-діадеми та скроневі кільця, до яких кріпилися різні підвіски (з наук. літ.).

3. Коло, ореол, кайма, смуга навколо чого-небудь.

Тільки там десь у щілинку, у ту, що над самою землею, притьмаро світить червона стрічка вечірнього погасання .. Ось уже самотньо сяє там один маленький вінчик... Вінчик із огняного маку, золотими нитками заплетений (С. Васильченко);

На обох п'ятках сірі струпи з червоними вінчиками. Понатирала їх Любка мулькими черевиками (Микола Чернявський);

Попереду взвод прапороносців з полковим прапором у цупкому брезентовому чохлі, з позолоченим вінчиком зверху на древку (О. Гончар).

4. Те саме, що ві́нця.

Мама страшно плакала, всі їй подавали воду, і вона цокотіла зубами об вінчик склянки (Ю. Смолич);

Такі флакони мали вузьке горло і вінчик із широко відігнутими краями. Олія виливалася краплями або тоненькою цівкою і розтиралася по шкірі вінцем флакона (з наук. літ.).

5. розм. Пристрій для збивання крему, яєць і т. ін. у вигляді металевої спіралі або віничка з ручкою.

Збити вінчиком білки.

6. Перехідна ділянка від шкіри до копита в копитних тварин.

Облямівка та вінчик – перехідна частина від шкіри, звідси відбувається ріст копита (з наук.-попул. літ.);

Часто бувають випадки поранень коней (засічки) у ділянці вінчика (з навч. літ.).

7. рел.-церк. Стрічка із зображенням Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці та Івана Хрестителя, яку кладуть на чоло померлого.

На голову померлого клали вінчик. В умовлений час приходив священик з півчою, правив літію (з газ.).