вітка

ВІ́ТКА, и, ж.

1. Зменш. до ві́та.

Тихо-тихо в лісі, хіба тільки трісне суха вітка в нього під ногою (П. Куліш);

Загинув ти, – взяла своє недоля, – Мов одірвалась вітка від гіллі (П. Грабовський);

Давно спарувались, як птиці гоже. Пір'я назносять, кладуть між віток (А. Малишко);

А коли б на мене, то поруч з голубом та віткою благородного лавра я зобразив би на емблемі миру молоденький саджанець .. черешні, яблуньки або дубка (О. Гончар);

* Образно. Раз якось спитав я у діда Дем'яна: – Де ваш Павло? Дід покрутив свого вуса й нехотя мовив: – Не скажу, куди його занесло. Раз вітка одірвалася од живого дерева – мусить вона засохти, згинути... (О. Кониський);

Рука Тараса стомлено спинилась .. Мляво ворохнувся [ворухнувся] й знов писав: “Тільки в спині та плечах відчуваю нерви. От і все. Неначе деревце з стовбуром і вітами: кожна вітка ниє й болить...” (В. Винниченко);

* У порівн. Льоля ставала меншою. На білих просторах, холодно-блискучих, – як вітка. То припадала до землі, то випрямлялась і йшла (М. Івченко).

2. перен. Відокремлена частина чого-небудь; відгалуження.

Ксьондз Анджей завжди тримався осторонь усіх, як думав отець Ераст, через те, що був не тільки родовитим шляхтичем із побічної вітки роду Любомирських, а й поетом (М. Малиновська);

Князь Михайло Чернігівський належав до вітки чернігівських Ольговичів, родоначальником яких був князь Олег Гориславич, онук Ярослава Мудрого (з наук.-попул. літ.);

Вітки спіральних галактик складаються з гарячих зір, цефеїд, розсіяних зоряних скупчень (з навч. літ.).

3. Залізнична колія, відгалужена від основної колії.

Спершу не впізнав будівлі – якась кріпость височіла над віткою залізниці та бур'янами (В. Барка);

Від сусідньої залізниці провели вітку, по ній безперервно йшли ешелони з механізмами, апаратами та будівельними матеріалами (О. Бердник);

На залізничній вітці стоїть готовий до відправлення ешелон (з газ.).

4. рідко. Притока ріки.

Вітка Дніпрова;

Вітка ріки Дунайця.