віхолити

ВІ́ХОЛИТИ, ить, недок., рідко.

1. Піднімаючи сніг угору, крутити ним.

Різучий вітер крутив і віхолив по дорозі, жбурляв колючим снігом за шию (Ю. Збанацький);

// безос. Мете, крутить снігом.

Несамовито віхолило під вікнами. Мороз судомив груди, вищав на дорогах, душив рибу кригою, гнав дрібну звірину до селищ (М. Сиротюк);

Так віхолить, що берегів річки розгледіти з мосту не беруся (із журн.).

2. Розвіватися, майоріти.

Передав старшині вісім тисяч червінців золотом серед поля, де віхолив стяг його величності (Іван Ле);

// Крутити, махати чим-небудь.

Радісно віхолило [цуценя] оцупком – китичкою хвоста (Г. Колісник).