віхоть

ВІ́ХОТЬ, хтя, ч.

1. Жмут соломи, сіна і т. ін.

Старий викресав вогню, запалив губку, від губки віхоть сухої соломи (О. Маковей);

Уляна перемила теплою водою ложки, поклала проти сонця сушитися, вишкребла тріскою казанок, витерла віхтем із кропиви (Григорій Тютюнник);

Під пахвою тіточка тримала віхоть торішньої трави, налигач і хворостину (М. Вінграновський);

Колиска дозволяє Жданові почистити коні залізним .. шкреблом. Той чеше вороні, гніді, сірі боки, а потім ще протре коня солом'яним віхтем, аж шерсть на коневі заблищить (Ю. Мушкетик);

* Образно. Величезні віхті вогню з осатанілим реготом вибухали й розходились у повітрі (М. Івченко);

Улянка встигла розгледіти кострубаті віхті брів, приплюснутий до шибки, схожий на картоплину ніс, заросле обличчя, шапку-ушанку... (О. Донченко);

Блідо-червоні від сонця віхті палаючої нафти випліскувались, розливались по шпалах, по зарослому травою насипу (К. Гриб);

* У порівн. Під хрящуватим носом звисали довгі вуса, як віхті (П. Панч);

Волосся Василя.. стирчить на всі боки, як віхоть пшеничної соломи (У. Самчук);

Так і лісок підпалити можна, а він у нас сосновий, спалахне, як віхоть (Ю. Винничук).

2. Жмут клоччя, шматок старої тканини і т. ін. для миття, чищення чого-небудь.

Давно вже він [самовар] не бачив ні віхтя, ні цегли, ні попелу: зелені патьоки застилали йому замурзані боки (Панас Мирний);

Федя старанно віхтем витирає свій кран (Яків Баш);

// Жмут клоччя, шматок старої тканини і т. ін. для мазання (глиною, крейдою і т. ін.).

– Як мажеш, то не крути дуже віхтем, а так, моє серденько, дрібненько та дрібненько (І. Нечуй-Левицький);

* У порівн. – Орудує нами, як віхтем (Марко Вовчок);

// Слід на долівці або стіні, що залишається внаслідок нерівного мазання.

Доладно вимазать треба, щоб не знати віхтів, щоб свекруха вранці не лаяла (К. Гордієнко).

3. перен., зневажл. Про м'яку, безвільну людину.

[Микола:] Отже я зараз покажу тобі, що я не віхоть. Марш мені з хати! (І. Франко);

“Солом'яний віхоть”, – дратуючись, говорив інколи про нього батько, що бажав би бачити іншу вдачу в останньому в роді Анклітценів... (Н. Королева);

Що це з тобою, чоловіче? Якоїсь розрив-трави обпився чи з'їв закоханого і звареного голуба? Ти – віхоть чи порядний чоловік і сім'янин? (С. Процюк).

◇ Ки́нути ві́хоть див. ки́дати;

(1) Упа́в ві́хоть, заст. – трапилось лихо, нещастя.

Здається, що сей чоловік буває і крутиться у нас затим, що дуже поганий віхоть упав, – і він не зна, як перебути сей час (Сл. Гр.).