вічнозелений

ВІЧНОЗЕЛЕ́НИЙ, а, е.

1. Який не змінює зелений колір протягом року (про рослини і їх листя, стебла і т. ін.).

Тільки рясним верховіттям шептала Вічнозелена сосна (Леся Українка);

Проміж чорноліссям було там чимало й сосон, а вони завжди веселять око тим вічнозеленим убранням! (Олена Пчілка);

Ціле місто висипало під вічнозелені віники субтропічних розкошів (В. Коротич);

Раптом я помітила, що на клумбі вже відцвіли айстри .. Лише вічнозелені туї не піддавалися холодам і гордо цілилися в небо (В. Шкляр);

* Образно. Дитина народжується на світ. Які пісні, які слова виливає мати в її душу, аби заронити в серце того, що син чи донька її – жива брунька на вічнозеленому дереві народу? (з мемуарної літ.);

// Який складається з таких рослин.

Я знаю землю, покриту вічнозеленими галявинами, лісом і ніким, до речі, не обсаджену (Д. Міщенко);

* Образно. Розгорнеться по всьому Півдню наше вічнозелене військо! Стануть золоті цитрусові гаї звичними для нашого ока (О. Гончар).

2. перен., розм. Молодий, енергійний.

– У них аксакал – це повага літам... – Станемо всі аксакалами... І ти, Славко, не вічнозелений... (О. Гончар).

3. розм. Тривалий у використанні (про одяг, предмети побуту і т. ін.); незмінний; постійний.

Манька вдягала одну й ту ж чорну сукню, великі чоловічі шкарбани і вічнозелену ярмулку (Ю. Винничук);

* Образно. Згадував [Михайло] щедрувальників, вічнозелену тугу осипаної глиці і віск на пляшках з-під шампанського (Є. Пашковський).