вішатися

ВІ́ШАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.

1. Займати висяче положення; підвішуватися.

Я вішаюся на турніку, але ніяк не можу підтягнутися хоч раз (із журн.).

2. Вчиняти самогубство шляхом повішення.

[Любов:] Пам'ятаєте, в одному романі Золя маляр вішається з розпачу, бо не може барвами змалювати свій ідеал (Леся Українка);

– А що порадиш? Вішатись? – Чого ж вішатись? Землі шукай (У. Самчук);

Он Адам, мій чоловік, той теж вішатися збирається майже через день. Я йому навіть мотузку принесла (О. Чорногуз).

3. Пас. до ві́шати.

Досить груба, витесана з дерева пластина з дірками .. має на кінці .. крюк, що на нього вішається котел (Г. Хоткевич);

Його голова майже діставала стелі, сволока, на якому стирчав гак. До нього вішалася колиска – у ній він [Євген] вигойдався (Б. Харчук);

Повсюди на велелюддях повстановлювали фігури, на хрест вішалося сніп жита та серп з ціпом (Г. Колісник).

◇ (1) Ві́шатися (ки́датися, чіпля́тися) / пові́ситися (ки́нутися, почепи́тися) на ши́ю кому, зневажл. – нав'язуватися кому-небудь, настирливо домагаючись прихильності, взаємності (про жінок у ставленні до чоловіків).

– Якби ти була моя жінка, а тут де не візьмись хвинтик з улиці... І ти чіпляєшся йому на шию! Гарно було б мені на те дивитися? (Панас Мирний);

– Ти, Яринко, йому на шию не вішайся, ми й почекати можемо... У нас тих женихів хоч греблю гати... (М. Зарудний);

– Сяя [Оксана] повісилась на шию копитанові [капітанові], захотіла разом панею бути (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Утік! Боягуз, утік від молодої жінки, що не почепилася йому на шию з першої зустрічі! (Іван Ле);

Почувала [вона], що вільна вчинити, як хоче. Може, й справді своє треба ловити, хапати? Інші самі ладні йому на шию кинутися, а вона ось таку владу над ним добула, доводить свого бригадира до безтями... (О. Гончар);

(2) Хоч ві́шайся – уживається для вираження крайнього відчаю, безсилля у зв'язку з нудьгою, неможливістю знайти вихід із складного становища і т. ін.

Ну, хоч вішайся, хоч крізь землю провались на якийсь час, щоб усі ті злі язики примовкли (В. Козаченко);

– Нудно мені стало в Криничках, як ви пішли. Так нудно, що хоч вішайсь (О. Гончар).