віщатель
ВІЩА́ТЕЛЬ, я, ч.
1. заст. Людина, що займається віщуванням; віщун.
Односельці називали діда Івана віщателем за його досвід і мудрість, вистраждані на теренах складного життя (з газ.).
2. книжн. Той, хто говорить щось значне, важливе.
Блукаючи по тисячолітній дорозі рідної літератури, яких тільки людей зустрінеш на ній: береться за перо поет-віщатель, учитель, громадський чи політичний діяч (з публіц. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me