гадючник

ГАДЮ́ЧНИК¹, а, ч.

1. Місце, де живуть гадюки; кубло гадюки.

* У порівн. Звалища артилерійських снарядів, що, мов гадюки в гадючнику, дрімали в цій землі, приховані бур'янами (О. Гончар).

2. перен. Місце скупчення, зосередження ворожих сил або антисуспільних злочинних елементів.

Доки минули цей розворушений гадючник – смугу повсталих колоній та хуторів – до краю вимучились всі, від командира до гуртоправа (О. Гончар);

Навіть наші браві охоронці порядку намагаються зайвий раз не сунути носа в ту хату – гадючник, де варяться у власному соку десятки досвідчених злочинців (із журн.);

// зневажл. Колектив, у якому переважають стосунки взаємної неприязні, ворожнечі, ненависті.

Він так і сказав своїм міністерським: оце єдина чесна людина у цьому гадючнику (із журн.);

// зневажл. Заклад громадського харчування (кав'ярня, бар і т. ін.) невисокої категорії.

Кафетерій без назви, просто “Кафе”. Пахнуло цигарковим димом і нудьгою. Такі місця звичайно звуть гадючниками (А. Кокотюха).

ГАДЮ́ЧНИК², у, ч.

Багаторічна трав'яниста рослина родини розових.

Рідина з прозорої, що лише на споді посудини мала трохи осаду, стала молочною. – Це – сік гадючника з сіллю! – ніби зрадів патер Цірінус (Н. Королева);

Він п'є з трьохлітрової банки настоєний на гадючнику самогон (Є. Пашковський);

Гадючник – добрий медонос, дубильна, лікарська та їстівна рослина (з наук.-попул. літ.);

У народній медицині гадючник використовують як сечогінний засіб при нирковокам'яній хворобі (із журн.).