галяра
ГАЛЯ́РА, и, ж., діал.
Човен.
Сама Настя один раз бачила, як перед вечором він за городом лазив по куп'ї й виводив галяру до себе в берег (Іван Ле);
Із своїми приятелями Тарас Григорович любив бувати на Дніпрі, особливо на Полтавському березі, в урочищі “Домаха”. Перевозили їх на своїй галярі, по звичаю, Слюсарі, що мешкали біля Дніпра (з мемуарної літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me