гарячковий

ГАРЯЧКО́ВИЙ, а, е.

1. Стос. до гарячки (у 1 знач.).

Плив [Максим] усе далі й далі в тяжкий сон, у гарячкове маячіння (І. Багряний);

// Характерний для людини в гарячці.

Дві грубі сльози сплинули по її обличчю, що палало гарячковим рум'янцем (І. Франко);

Гурт бійців виходить на галявину. Серед них – Мігель і Антоніо. Син і батько, змучені, обірвані, з блідими обличчями і запалими гарячковими очима (Ю. Бедзик).

2. перен. Хворобливо-збудливий, нервовий.

Такий же [Сергій Боровик] поривний і гарячковий, здатний у захваті наробити багато лиха, насамперед собі, прямолінійний і нестримний (В. Собко);

// Який свідчить про нервове збудження, напруження.

– Бігме, я нічого не винна, – швидко, з якимсь гарячковим поспіхом шептала Ганка (І. Франко);

Мозок горів, снував гарячкові образи, не спав, виснажував мене (В. Винниченко);

// Надто поспішний, квапливий.

Писалося нашвидку, бо вже мало лишилось вільного часу, – отож наслідки такої гарячкової праці й помітні в тих оповіданнях (М. Коцюбинський);

Наше гарячкове готування до бою могло здатися для необізнаної людини просто недоречним (Є. Доломан);

// Надто швидкий, стрімкий.

Вже при першому знайомстві з Сакієм читач довідується, що він дуже незадоволений гарячковим збагаченням батька (з навч. літ.).