гаучо

ГА́УЧО, невідм.

1. ч. У країнах Латинської Америки – найманий пастух на скотарській фермі.

Гаучо .. знищували пум, переслідуючи їх верхи на конях із так званим бола – ласо з важкою залізною або кам'яною кулею (з наук.-попул. літ.);

Гаучо приручали диких коней, буйволів, розвинувши незвичайну спритність верхової їзди і фізичну силу. Вони кочували зі своїми стадами худоби без родин (із журн.).

2. ч. і ж., іст. Етнічна група, яка склалася в XVI–XVII ст. від шлюбів іспанців з індіанськими жінками Ла-Плати (нинішніх Аргентини та Уругваю).

– Гаучо, – мовив патагонець, називаючи тубільців тим ім'ям, котре спричинилось нещодавно до палкої суперечки поміж майором і Паганелем (Т. Воронович, пер. з тв. Ж. Верна);

Гаучо вели бродяче життя, працювали пастухами. Нащадки гаучо злилися з рештою аргентинців (з наук.-попул. літ.).

3. ж. Пісня аргентинських селян-скотарів.

Тужлива гаучо.