генерал-губернатор

ГЕНЕРА́Л-ГУБЕРНА́ТОР, а, ч.

1. іст. У царській Росії – начальник генерал-губернаторства, що охоплювало одну або кілька губерній, який користувався усією повнотою військової і цивільної влади.

Генерал-губернатор прийняв о. Артемія дуже ласкаво (І. Нечуй-Левицький);

Жандарм скривився в посмішці. – Я доповім про все це київському генерал-губернаторові князю Васильчикову, – сказав рішуче, вставши із-за стола (Василь Шевчук);

З початком війни генерал-губернатор Південно-Західного краю закрив усі українські редакції й видавництва (П. Загребельний);

У січні 1851 р. О. В. Беретті за розпорядженням київського генерал-губернатора Д. Г. Бібікова та височайшим повелінням імператора було відряджено на чотири місяці за кордон (з наук. літ.).

2. іст. Намісник центральної імперської влади в колоніях та підвладних територіях.

Генерал-губернатору підпорядковувалися частини імперської армії та імперського флоту Японії, що розташовувалися на території Корейського півострова (з наук.-попул. літ.);

Генерал-губернатор острова звелів привести Ригора до себе на квартиру (О. Донченко).

3. Намісник британського монарха у тих незалежних державах Британської Співдружності, главою яких залишається король (королева) Великої Британії.

У 1949 р. король Георг VI доручив генерал-губернатору Канади майже всі свої владні повноваження. Проте вирішенням щоденних справ, пов'язаних з відстоюванням інтересів корони, займаються різні виборні та призначені особи, а генерал-губернатор виконує здебільшого церемоніальні обов'язки (з наук.-попул. літ.);

1975 року генерал-губернатор Австралії сер Джон Керр, використовуючи свої повноваження, відправив у відставку прем'єр-міністра Гофа Вітлема (з наук.-попул. літ.).