германці
ГЕРМА́НЦІ, ів, мн. (одн. герма́нець, нця, ч.; герма́нка, и, ж.).
1. Племена германської мовної групи, що мешкали в стародавній Германії та деяких інших країнах Європи.
Про життя стародавніх германців і слов'ян ми дізнаємося із розкопок стародавніх селищ і могил (з навч. літ.);
Він [Батий] ще просувався на півдні, в Далмації, але вже знав напевне, що не зможе підкорити своїй владі ні ромеїв, ні германців, ні франків, ні далеку Гішпанію [Іспанію] (В. Малик).
2. розм., рідко. Те саме, що ні́мці.
– Та ви, батьку, й тепер герой. Вам би коня та шаблю гостру і гайда германця бити! – сказав Мирон (К. Гриб).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- германці — ГЕРМАНЦІ – НІМЦІ Германці, -ів, мн. (одн. германець, -нця). Загальна назва стародавніх племен, що населяли центральну, західну та південно-західну Європу. Пох.: германський (про мови, племена), германізм, германіст, германістика. Німці, -ів, мн. (одн. Літературне слововживання
- германці — -ів, мн. (одн. германець, -нця, ч.; германка, -и, ж.). 1》 Загальна назва народів індоєвропейської мовної групи. 2》 рідко. Те саме, що німці. Великий тлумачний словник сучасної мови
- германці — ГЕРМА́НЦІ, ів, мн. (одн. герма́нець, нця, ч.; герма́нка, и, ж.). 1. Загальна назва народів індоєвропейської мовної групи. Про життя стародавніх германців і слов’ян ми дізнаємося із розкопок стародавніх селищ і могил (Іст. середніх віків, 1955, 4). Словник української мови в 11 томах