глевкий

ГЛЕВКИ́Й, а́, е́.

1. Схожий на мокру глину; недопечений (про хліб).

Глевкий, чорний, як земля, хліб давив у горлі й тріщав у зубах (І. Нечуй-Левицький);

Коли протяг у хаті, коровай неодмінно зісподу буде глевкий! (Ю. Смолич);

– А хіба в селі нема [хліба]? – Та привозять з району, продають. Тільки такий глевкий, що можна собак ним вціляти (О. Бердник).

2. перен. Мокрий, в'язкий (про землю).

Трактори пороли мокру скибу. Зерно дали у глевку землю і приволочили (У. Самчук);

Вони .. не просто місять глевку грязюку, а ще й несуть на собі чималий тягар – міномети чи протитанкові рушниці (Є. Доломан);

Копита коня грузли в глевкому чорноземі, жердина тріснула під колісьми, проте Ладимир не зважав (В. Дрозд).

3. перен. Не до кінця сформований; недозрілий.

[Деякі парубки:] Молодий ще дуже! Хоч і повно в його голові розуму, так глевкий же ще той розум, – нехай зачерствіє!.. (М. Кропивницький);

// Повільний у рухах, неповороткий (про людину).

Другий помічник був добродушний, глевкий (Ю. Збанацький).

4. перен. Сумний, безрадісний, тяжкий.

Раптом глевка туга оповила йому серце (Ю. Мушкетик);

Ну, от я й виросла. Ловлю себе на слові. То як, Марусю? Полюбив? Такий? Я – навіжена. Я – дитя любові. Мені без неї білий світ глевкий (Л. Костенко);

Я прокидався в поту, не пам'ятаючи конкретно, що мені щойно снилося. І тільки кислуватий металічний присмак в роті навіював смутні образи чогось задушливого, глевкого, потойбічного (Л. Дереш).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

глевкий

Значення в інших словниках