1. Словник української мови у 20 томах

глиняник

ГЛИ́НЯНИК, а, ч.

1. Посудина, в якій розводять глину або крейду для мазання долівки, стін.

Вона збиралась мазать червоною глиною припічок. Другий глиняник з білою глиною стояв коло порога (І. Нечуй-Левицький);

Пріська закомандувала винести ослони, глиняники, бо ще ж і знадвору треба вимазати (В. Речмедін).

2. Те саме, що гли́нище.

– Я оце подалася в глиняники по глину (Є. Гуцало);

Перед підніжжям гори жовтіли глиняники (М. Малиновська).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. глиняник — гли́няник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. глиняник — -а, ч. Посудина, в якій розводять глину або крейду для мазання долівки, стін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. глиняник — ГЛИ́НЯНИК, а, ч. Посудина, в якій розводять глину або крейду для мазання долівки, стін. Пріська закомандувала винести ослони, глиняники, бо ще ж і знадвору треба вимазати (Речм., Весн. грози, 1961, 213). Словник української мови в 11 томах
  4. глиняник — Глиняник, -ка м. Горшокъ для глины. Н. Вол. у. Два щербаті глиняники. Левиц. І. 2. 2) = глинище. Н. Вол. у. Словник української мови Грінченка