глухонімий

ГЛУХОНІМИ́Й, а́, е́.

Позбавлений слуху і здатності говорити.

[Аврелія:] Що ж, тату, придивись, як я живу: самотня цілий день, і навіть слуги як не глухонімі, то чужомовні (Леся Українка);

Глухонімий Ларивон на сторожі стояв, темний, високий, з дрючком у руках (М. Куліш);

// у знач. ім. глухоніми́й, мо́го, ч.; глухоніма́, мо́ї, ж. Людина, яка позбавлена слуху і здатності говорити.

Вони одверто розмовлятимуть при ній, як розмовляють при хортах або при глухонімих (З. Тулуб);

Дан відвернув голову від глухонімої і поглянув у нічне небо (І. Роздобудько);

* У порівн. [Річард:] Люди йдуть, минають [статую] мовчки, мов глухонімії (Леся Українка).