1. Словник української мови в 11 томах

глухонімий

ГЛУХОНІМИ́Й, а́, е́. Позбавлений слуху і здатності говорити.

[Аврелія:] Що ж, тату, придивись, як я живу: самотня цілий день, і навіть слуги як не глухонімі, то чужомовні (Л. Укр., III, 1952, 277);

Дружина назвала його глухонімим пеньком і грюкнула дверима (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 180);

// у знач. ім. глухоніми́й, мо́го, ч.; глухоніма́, мо́ї. ж.

Після того, як глухонімі починають чути генеровані звуки, вони вчаться розмовляти (Веч. Київ, 16.XII 1967, 4);

*У порівн. [Річард:] Люди йдуть, минають мовчки, мов глухонімії (Л. Укр., III, 1952, 89).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. глухонімий — глухоніми́й прикметник Орфографічний словник української мови
  2. глухонімий — -а, -е. Позбавлений слуху і здатності говорити. || у знач. ім. глухонімий, -ого, ч.; глухоніма, -ої, ж. Людина, позбавлена слуху і здатності говорити. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. глухонімий — ГЛУХОНІМИ́Й, а́, е́. Позбавлений слуху і здатності говорити. [Аврелія:] Що ж, тату, придивись, як я живу: самотня цілий день, і навіть слуги як не глухонімі, то чужомовні (Леся Українка); Глухонімий Ларивон на сторожі стояв, темний, високий... Словник української мови у 20 томах
  4. глухонімий — див. глухий; німий Словник синонімів Вусика